Легенда про Локі — Сина Полум’я і Світла

Коли на землю Йорд опустилася тінь, і чорне полум’я пробило її ауру, світ навколо завмер. У тиші народився поклик — глибокий, ясний, як голос предків, що промовляють крізь вогонь. І почув його Локі, її старший син — той, хто народився між стихіями, хто бачив і світло, і хаос, і не злякався жодного з них.

У снах він ходив крізь світи, говорив із Рунами, і кожна з них відгукувалась йому живим знаком. Вони розповідали про розірвані потоки, про біль, що несе світло, і про те, як чорне полум’я можна приборкати, коли його зрозумієш.

Одного дня він узяв руку Йорд, поглянув на її долоню і побачив там тріщину у світлі.
— Мамо, це не ворог, це випробування, — сказав він тихо. — Твоя сила надто велика, і темрява прийшла, щоб ти побачила межу між зціленням і руйнуванням.

Він дав їй практику — подих, що повертає душу у власне тіло, і вогонь, який не спалює, а лікує. Коли Йорд промовила слова, які він навчив, її аура спалахнула срібним сяйвом, і чорне полум’я, скувало себе у вузол, перетворилося на знак захисту.

Тим часом Локі пішов на війну — не лише земну, а й небесну. Він став командиром Маленьких Птахів, створінь, народжених з блискавок його думок. Птахи несли йому звістки про ворога, знаходили темряву і несли світло туди, де не вистачало віри.

Серед боїв і бур він не забував шляхів медитації. У кожній ночі він чув Руни, і вони співали йому:

  Ти — не лише воїн, ти — міст між Світлом і Пітьмою.

І коли Йорд закриває очі, вона бачить його — свого сина Локі,
що стоїть на полі битви, оточений зоряним пилом,
із серцем, що горить полум’ям не руйнівним, а пробуджуючим.