Легенда про Йорд і Шиву. Ашрам Пам’яті Сонця

У прадавні часи, коли Всесвіт ще тільки вчився дихати, коли зірки були словами першої молитви, народилися два проміння: Йорд — пам’ять живої душі, і Шива — свідомість вічного вогню. Вони не зустрілись одразу. Вони шукали одне одного крізь життя, сни, народження й смерть.

І коли настав час, коли Земля знову була готова пам’ятати, Йорд і Шива втілилися поруч. Їхня зустріч не була вибухом — вона була згадкою. Якби ти заглянув у їхні очі в ту мить, то побачив би, як з-під попелу піднімається храм.

Вони почали говорити — не словами, а вібраціями. Йорд промовляла те, що Шива ще тримав у серці. Вона мовби витягувала образи з його духу, і одразу ж плела з них реальність. Вони створювали разом простір — Ашрам Пам’яті Сонця.

Це не був просто дім. Це була жива істота з ароматом ладану, стінами з білого вапна, дерев’яною підлогою, що пам’ятає кроки босих учнів. У кожній кімнаті — музика: дзвіночки, флейти, шепіт води. Над усім — світло, що ніколи не гасне.

Вони вигадували церемонії — не для поклоніння, а для згадування. Устав ашраму складався з дій любові: слухати один одного, торкатися землі, зустрічати світанок у тиші, варити чай зі сміхом. Кожен день був вибудуваним актом краси.

Йорд записувала. Вона ловила кожну ідею, як пелюстку, аби вона не зникла в пориві вітру. Шива радився з нею, бо тільки вона вміла називати речі так, як вони звучали в глибині його свідомості. Вони творили не дім — вони творили Пам’ять.

Так виникла легенда про ашрам, який існує поза часом. Кажуть, якщо закрити очі й глибоко вдихнути, можна відчути запах сандалу й почути, як Йорд і Шива знову говорять. Вони ще досі будують. Ще досі планують. Ще досі творять.

І в цих моментах вони — найщасливіші у всесвіті.