Життя - це гра - 4

Максим розплющив очі, прокидаючись після короткотривалого відпочинку без сновидінь.

Природа вже вітала початок нового дня голосним дзижчанням комах та мелодійним хором птахів. Табір наповнювався голосами гравців, які вже прийшли з реалу. Хтось почав тренування перед запланованим полюванням на нежить, інші розвивали пасивні навички маскування, кулінарії та супутніх побутових напрямків.

Хлопець усміхнувся, насолоджуючись знайомою атмосферою і роззирнувся навкруги. Він побачив Артема неподалік на галявині і одразу ж згадав свою нічну пригоду та плани щодо візиту в будинок відьми.

Варто сказати командиру про це чи ні? Його ж наче на розмову запрошують, а не на бій, але ж це буде нова локація... хм, стоп, спочатку потрібно розставити пріоритети і визначитися з планами на майбутнє та своїми бажаннями. Додому не дуже й хочеться, але десь на рівні підсвідомості час від часу приходить розуміння, що неправильно буде жити в віртуальному світі… чи все ж таки це нормально марити про повноцінне переселення в мрію?

- Агов, ватаго, коротка нарада!, - крикнув Артемідій, завершивши тренування.

Як же вправно цей воїн володіє мечем. Здається, що навіть масивні обладунки не заважають йому використовувати всі фінти, які прописані для такого типу зброї. Але при цьому, як не дивно, чоловік завжди брав на себе основний удар під час бойових практик з монстрами та полювання, тому розвиток витривалості та захисту був для танка одним з основних завдань, а силові вправи він завжди вважав додатковим напрямком і приємним бонусом до основного прокачування.

Роздумуючи над ролями товаришів у команді, чародій підійшов до поваленого дерева, навколо якого зібралась їх група, і обперся на покручений корінь, прислухаючись до слів товариша.

- В мене для вас чудова новина, - широко посміхаючись, сказав Артем. - Через годину ми йдемо рейдом на боса. Знайома група вчора вивела алгоритм його респу неподалік від нашої стоянки і нам запропонували колективну атаку. При цьому, враховуючи те, що їх десь в три рази менше, ніж нас, і попередні спроби в них були невдалими, домінуючу роль віддають нам разом з двома третинами дропу.

Коли прозвучали останні слова командира хлопці з захопленням закричали, радіючи можливості підвищити рівні своїх персонажів та рейтинг групи загалом.

Блондин спочатку також зрадів унікальній можливості атакувати топового моба, але через мить щаслива усмішка зникла з його обличчя.

- Егей, ти чого носа похнюпив?, - воїн підійшов до товариша і плеснув його долонею по плечу. - Ти ж мріяв виконати доручення бога Хаосу і це якраз перший крок у досягненні поставленої мети. Після боса ж з'явиться породження антиматерії і воно повністю твоє, з нашою підтримкою звісно ж.

- Арт, я... я вже не дуже впевнений, що хочу виконувати його завдання, - тихо сказав юнак, опускаючи очі до землі.

- Що? Хм... ну, то відмовляйся від того бісового квеста, - гмикнув командир. - Інші божества більш адекватні завдання видають. Он у мене бог Війни просто тисячу перемог попросив і, зверни увагу, йому байдуже боси це будуть чи болотяні гремліни.

- Не можу, - скуйовдивши неслухняне волосся, відповів хлопець. - Тут специфічний квест, який був своєрідною умовою початку гри.

- Ніколи про таке не чув, - насупивши брови, Артем похитав головою і уважно глянув на свого співрозмовника. - Ти точно нічого не хочеш мені пояснити?

- Ні, вибач, це мій вантаж, - одразу ж сказав Максим, так як ще на початку командної гри визначився, що спробує зберегти все в таємниці, щоб не наражати нормальних хлопців на небезпеку. - Я з вами. Ти ж знаєш, що справжні воїни не залишають своїх на полі бою. А там... там побачимо, що буде.

- От це вже інша справа. Впізнаю свого соратника і друга, - капітан знову заусміхався і пішов готуватися до рейду.

Через годину їх група, разом зі знайомою четвіркою бойовиків, рухалася через печеру, яка була лігвом Болотяника, зачищаючи її від монстрів.

Ноги постійно провалювалися в трясовину, дрібні комахи, типу комарів, не давали спокійно роздивитися все навкруги, а змії, броньовані жаби та болотяні гремліни з'являлися наче з-під землі.

Щит природи вже ослаб і потрібно чекати на відкат, запаси еліксирів Бадьорості та Сили явно зменшилися в усіх членів команди і хлопці раз за разом зверталися до свого чародія за новими порціями, а лікар знову й знов пив зілля, що відновлювало ману, яка давала йому можливість кастувати.

- Стоп! Привал, - низький голос Артемідія прокотився печерою, перетворюючись на затихаюче відлуння.

Командир, як завжди, знайшов ідеальне місце та час, щоб дати можливість своїм воїнам відпочити.

Макс з лікарем одразу ж почали роздавати хлопцям свої еліксири, не забувши при цьому один про одного і обмінюючись чародійними екстрактами, що швидко відновлювали рівні мани та життя персонажа.

- Зараз ми заходимо в лігво, - Артем почав коротку нараду, перелаштовуючи команду з масових боїв на боса. - Я танкую, втримуючи увагу монстра на собі. Лучники та маги починають проводити дистанційні атаки. Якщо це не допоможе, то переходимо до фізичного ураження бойовиків, під час якого чародії тримають щити і відновлюють рівень життя ударки. Питання?

Запитань не було, оскільки все це неодноразово обговорювалось ще до того, як їм повідомили про сьогоднішній рейд.

Єдине, що всіх хвилювало, так це наявність якоїсь незвичайної здібності у супермоба, про яку вони не знали і звісно ж не могли прорахувати свої дії під час непередбачуваної поведінки суперістоти.

Командир кивнув і повів людей до входу в основну залу печери Болотяника, де на них чекав господар інстансу.

Макс ніяк не міг відігнати думки про те, що все це вже відбувалося раніше і вони про щось не подумали. Але от про що конкретно, хлопець сказати не мін, тому й не навантажував друзів зайвою інформацією та своїми безпідставними хвилюваннями... а даремно...

Коли почалася атака все стало на свої місця одразу ж після того, як в бій пішла ударка силовиків.