Життя - це гра - 1

Масивні темні штори надійно приховували кімнату від набридливого сонячного світла, що марно намагалося дістатись до худорлявого блідого юнака, який сидів за комп'ютером.

- От що ти робиш?! Кастуй!... Дідько, кастуй!, - Максим відкинув мишку, з розчарованим зітханням опираючись на спинку крісла.

- Макс, ну ти чого? Ми ж зараз всі ляжемо тут!, - почулися незадоволені голоси в навушниках.

- Якщо цей нуб не почне мене слухати, то ми і так всі ляжемо, - фиркнув молодий чоловік, скуйовдивши досить довге світле волосся. - Так, перерва двадцять хвилин і робимо ще один підхід. В цей раз замість мага ще одного танка візьмемо. Так буде довше, але надійніше.

- А як же я?, - зі згасаючою надією поцікавився тонкий переляканий голос. - Я все зрозумів і...

- І ти підеш з молодшими на прокачку масового ураження, - відрізав Максим і більш спокійно додав. - Тоді я подумаю чи брати тебе завтра в резервну групу на захват цитаделі.

- Ой... я зрозумів! Я проапаю каст, - запевнив хлопчик і пошепки додав. - Вночі, коли батьки заснуть, я піду на кач і до самого ранку з крісла не встану. Завтра буду вже з плюс десять відсотків до основного магічного закляття. Обіцяю!

В навушнику почувся тихий сміх доросліших членів групи, які завжди досить поблажливо ставилися до школяра, що так старанно апався, щоб відповідати статусу дорослих гравців.

- Ну і що, що він малий, зате сам все робить, а не донатом рівні набиває і, зверніть увагу, шмот хороший не купує за бакси, а вибиває!, - сказав якось Максим і його товариші зрозуміли, що старійшина їх клану має рацію, тому підтримували хлопчака в усіх квестах і порадами, і ділом.

Цікаво, а що б вони сказали, якби дізналися, що їх клан-лідеру не тридцять з хвостиком і він не директор великої компанії, який може собі дозволити грати в будь-який час і донатити необхідні для прокачування суми?

Ні, Макс звісно ж міг собі дозволити купівлю хорошої зброї і обкасту, гроші з фрілансу давали можливість винаймати квартиру і донатити в гру в розумних межах, а з продуктами та одягом батьки допомагали... але це не те ж саме, що крутий начальник з кругленьким гаманцем.

Хоча, якщо подумати, то хлопці зараз напевно вже досить спокійно поставилися б до цієї інформації, а от декілька років тому... авторитет одразу не так й легко заробити, навіть у віртуальному світі, а втримати його інколи буває ще важче.

Блондин попрямував на кухню і увімкнувши чайник, щоб заварити собі каву, поглянув на пропущені виклики.

От же ж, замовник скинув нові умови корегування програми і батьки декілька разів телефонували, а він не чув нічого через рейд.

- Максим, ти чому не відповідаєш на дзвінки?, - незадоволено поцікавилась мама, намагаючись перекричати гудіння мотору та шум, що виникав під час руху автомобіля по дуже поганій дорозі.

- Ма, все гаразд, я геймився і через навушники..., - почав було хлопець, але його перебили.

- Ти світу білого через свої ігри не бачиш! От скажи, коли ти востаннє був на вулиці?!, - продовжила кричати жінка, хоча сторонні звуки вже явно були не такими гучними.

- Ну... на вихідних, - спробував згадати Максим, напружуючи пам'ять.

- На яких вихідних?! Сьогодні субота!, - фиркнула мама. - Ні друзів нормальних, ні дівчини, ти так в своєму інтернет-аскетизмі зовсім зачахнеш.

- Та вийду я погуляти, не хвилюйся, - відмахнувся молодик, зазираючи в майже порожній холодильник. - Зараз дограю, пообідаю, завершу замовлення на фрілансі і піду в магазин. А... а ви десь в дорозі?

- От же ж, дійсно нічого, крім свого комп'ютера, не чуєш і не помічаєш, - зітхнула жінка. - Ми тобі розповідали, що веземо молодших в Карпати, кликали з собою, але ти відмовлявся, посилаючись на роботу і якусь там цитадель. Даремно я не наполягла...

- А, точно, згадав! Вибач, мам, реально все так і є, як я сказав, - плеснув себе по лобі юнак, пригадуючи розмови про відпочинок, який його зовсім не зацікавив через можливу відсутність нормального інтернету. - Все, зв'яжемось пізніше. Гарного відпочинку. Скиньте фотки, я їх потім відфотошоплю для соцмереж.

- Гаразд, - нарешті здалася мама, розуміючи, що старшого сина вже не перевиховаєш... та й головне ж, щоб дитина щаслива була. Хіба не так? - Ми там тобі гроші на картку скинули, купи нормальних продуктів, а не свої снеки. І, взагалі, не забувай обідати і хоч інколи на сонечко виходити. Домовились? Ну, все, будемо вдома десь за тиждень. Обіймаємо.

Максим запевнив, що про все пам'ятає, подякував за поповнення рахунку і полегшено завершив розмову, повертаючись до повідомлення, що надійшло від замовника.

- Що ж... тут так і зробимо, а це... це маячня! З таким кодом воно необхідні параметри формі надавати точно не буде..., - хлопець бубонів собі під носа, продовжуючи вивчати вимоги і заварюючи собі каву.

Після запланованого повторного рейду та завершення останнього корегування програми блондин сидів на дивані, переглядаючи один з фентезійних серіалів.

- І хто так б'ється? Не маг, а лузер якийсь, - фиркнув він, спостерігаючи за грою акторів і постійно повертаючись подумки до сьогоднішніх невдалих атак. - Що ж з тим босом не так?!...

Раптом світло згасло і молодик почув постукування чогось металевого по паркету.

- А це ще що таке?!, - напружено пробурмотів він, вмикаючи ліхтарик на мобільному, так як за вікном вже панував вечір, а може й початок ночі.

- Вітаю. Я - Джокер, Посланець Долі, - пафосно відрекомендувався дивак, що невідомо як з'явився в його квартирі. - Я допомагаю людям, які знаходяться на роздоріжжі, реалізувати свої потаємні мрії через звернення до Долі.

- Емм, а я - Макс. Фрілансер-програміст. Добрий день, - розгублено кивнув молодий чоловік, дивуючись, що не відчуває страху перед несподіваною появою чужої людини.

Можливо все це через одяг та манеру спілкування непроханого гостя? Цей циліндр з тростиною, старовинний одяг... вони такі незвичні і... О, точно, так і є! Мозок підсвідомо сприймає все це як епізод фентезійного фільму чи гри, тому й реакція нормальна. Чи це не зовсім нормально так спокійно реагувати на вторгнення незнайомців в реальному світі?