*******

Людіна хитро примружилися, задоволена своїм монологом.

- Світ подбає про себе сам, - відповіла Вагнеса. – А ми маємо подбати про безпеку нашої імперії. Зараз ворожа армія знаходиться далеко в океані, але вона повільно наближається до наших водних кордонів.

- Еліза тут присутня, щоб доповісти нам, - сказала Людіна. - Розкажи нам, що тобі відомо про цю армію атлантських чаклунів.

- Я б сказала, що її чисельність - близько тисячі керованих зомбі, - розпочала свою промову головна розвідниця імперії. – Звичайно, їх може бути й більше, бо це приблизні дані, які розраховані за кількістю кораблів.

- Це простий набіг, - сказала одна із жриць. – Вони перевіряють на міцність наш кордон.

Еліза похитала головою, з виглядом, сповненим тривожного передчуття.

- Я так не вважаю, - сказала вона. – Нам вже доводилося раніше відбивати їхні набіги, але ніколи не було нічого схожого на цю армію. Це щось інше.

- Наскільки сильним є наш гарнізон на березі океану, біля лемурійського міста? - запитала цариця. – Вони зможуть утримати свої позиції?

- У гарнізоні сто двадцять амазонок дев'ятого легіону, і вони мають чудову оборонну позицію, - сказала Вагнеса. – Але за моїми розрахунками, вони протримаються лише кілька годин, а потім всі помруть.

- А може не слід передчасно панікувати, а отримати підтвердження цієї інформації, - промовила одна із жриць. – Тоді ми зможемо комплексно оцінити масштаб загрози.

- Це не той випадок, - відповіла Еліза. - Коли вони вторгнуться в імперію, тоді буде запізно щось оцінювати. Ми втратимо свої позиції, які дають нам перевагу.

- Все, я сита по горло вашою балаканиною, - нервово промовила цариця. – Слухайте мій наказ. Сьогодні, опівночі, Легіон Білих Дам, у повному складі, висувається до океану, до лемурійського міста-фортеці. Вагнеса, я навздогін пошлю вам підкріплення. Я не хочу бачити цих виродків біля стін своєї столиці. Я все сказала, всі вільні.

Цариця смикнула рукоять свого меча, ніби маючи намір оголити його.

- Вагнеса! - крикнула вона, коли всі вже були біля виходу. – Це агресивна оборона, знищіть їх усіх!

- Да, - відповіла Вагнеса, - ми так і зробимо.

Опівночі Легіон Білих Дам вишикувався біля Великої Піраміди, верхом на величезних чорних бойових жеребцях. Перед строєм гарцювала Вагнеса. Вона, як лорд-командор Легіону, повинна була вимовити напутнє слово в дорогу.

- До імперії наближається армія монстрів! – гучним голосом сповістила Вагнеса. – Атлантські чаклуни знову смикають за ниточки, намагаючись змусити нас танцювати під їхню дудку. Нам нав'язує війну серйозний супротивник, і кожна з нас може загинути. Але якщо вони прорвуть нашу оборону, то імперія захлинеться в крові. Ми повинні їх зупинити і знищити…

На обличчі Вагнеси лежала печатка втоми, але очі її дивилися по-яструбиному гостро. Це був владний погляд майбутньої цариці амазонок.

Незабаром Легіон, рівною колоною, виїхав за місто, намагаючись не порушувити тишу столиці, яка вже спала. За центральними воротами, ліворуч, починалася стара Лемурійська дорога, в незапам'ятні часи викладена кам'яними плитами. Висікаючи копитами іскри, чорні жеребці з гуркотом помчали гранітним трактом, щоб до світанку прибути на місце дислокації.

По північній дорозі Легіон ураганом нісся до океану. Гриви та хвости коней майоріли на вітру, копита відбивали рівний ритм. Амазонки мчали крізь ніч, наче примарні тіні. Все далі й далі скакали вони на північ, гнані часом та жагою до бою. Іноді, по узбіччю дороги, миготіли вогники далеких ферм, а потім зникали вночі, ніби їх і не було зовсім. Іноді мірний стукіт копит порушував крик нічного птаха, з якогось примарного мороку. Під ранок Легіон сповільнив свою шалену скачку, а потім взагалі перейшов на крок.

Згодом амазонки під'їжджали до покинутого міста - стародавнього поселення лемурійців, на північному узбережжі океану. Фортеці, що стояли тут ще до появи імперії амазонок, були наполовину занесені піском та дрібним камінням. На південь від міста, на плоскій рівнині, розкинувся величезний кам'яний майданчик стародавнього космодрому, зведеного інженерами лемурійців, що зникли сотні тисяч років тому. Навіть подих океану тут містив зловісну причетність до якихось злочинних дій, які спричинили загибель цього міста. Амазонки не знали жодної легенди, яка б донесла до них назву цього міста чи ім'я його правителя. Але вони мали багато вагомих причин обходити його стороною…