Розділ 8

- Ну ти й сучка, принцеса!

- Якщо скажеш ще одне слово, я тобі вріжу в вухо!

- Наступного разу, - озвалася Брита, - я в тебе чимось кину.

Обидві подруги засміялися, але сміх їх раптово обірвався. В тренажерний зал увійшла їх нова бойова наставниця.

«Вона, мабуть, і є та легендарна Ясная, яку описувала мені Зара» - подумала Нікатея. Свого часу вона навчала Зару і Вагнесу, зробивши з них вправних войовниць.

Хоча вона уявлялася мені старою, але насправді виявилася зовсім не такою. Її вік взагалі не можна було визначити; їй могло бути і п'ятдесят, і двісті років. Навколо великих синіх очей лежала печать зрілості та мудрості, які нікому не судилося здобути молодим. Наставниця трималася з такою гідністю та владністю, що їй могла позаздрити навіть цариця Людіна. Край каптура, її сріблястого плаща, обрамляв обличчя, на яке спадали м'які локони золотистого волосся. Досі я ніколи не бачила войовницю з волоссям, не заплетеним в косу. В імперії кожна дівчина чекала того дня, коли її оголосять войовницею, та дозволять носити косу.

Одяг наставниці теж був незвичайним. Срібний плащ наче переливався, коли вона рухалася. Її шию обвивало намисто з дорогоцінного каміння, а витонченої роботи ланцюжок змійкою лежав на волоссі, підтримуючи маленький блакитний діамант на лобі. Тонку талію обрамляв широкий пояс із плетеного золота. На вказівному пальці правої руки блищала золота каблучка у вигляді змії, що пожирала свій хвіст.

Вона посміхнулася, і мені захотілося щось зробити для неї, все що завгодно, аби сподобатися їй. На моєму обличчі застигла дурненька посмішка.

- Так ось ти яка, наймолодша принцеса амазонок, - промовила вона, трохи скрививши губи.

Вона підійшла до мене, взяла за підборіддя, і досить безцеремонно підняла голову, повертаючи вліво та вправо. Моє захоплення нею змінилося хвилею обурення, я не звикла до такого відношення.

- Подивися мені в очі, дівчинко.

Я здригнулася, зазирнувши в бездонні сині очі жриці, дивно блискучі і якісь злі.

- Так, Нікатея, безперечно в тобі щось є, - промовила Ясная. – Високий лоб, тонкі крила носа, красиво розставлені очі, рідкісний колір волосся, та ти ще й дуже висока, як для своїх років. Відчувається генофонд Атлантиди, їхня імператорська кров.

Я закипала від злості та обурення. Було пристрасне бажання заїхати їй в щелепу і втекти до себе в кімнату.

- Заспокойся, принцесо, - жриця глянула на мене холодно та владно. - Я розумію, ти сама для себе єдиний авторитет, і сама собі королева. Але в цьому випадку я змушена тебе розчарувати. Часу для тренувань у нас небагато, і не потрібно його витрачати на дитячі образи. Від вас я вимагатиму багато чого. А якщо будете ухилятися від тренувань, то так і залишитеся сопливими та дурними дівчиськами.

- Я боюся, - зітхнувши, с сарказмом проговорила Брита, - я до смерті налякана. А ти як, Ніка?

- Єдине, від чого мене тут нудить, - з уїдливою посмішкою відповіла я, - так це від миття посуду. І мені здається, що тут я тільки те й роблю, що всі дні безперервно мию посуд. Може, наша нова наставниця і навчить нас чогось тямущого.

Ясная підняла руку і поворухнула пальцями. В моїй голові застукали барабани, нахлинула якась слабкість і втома, ноги стали ватними. Жриця опустила руку, і все припинилося.

- Послухай мене уважно, принцеса амазонок, - сказала вона. - Я запросто можу занурити тебе в глибокий транс, можу паралізувати так, що ти навіть не в змозі будеш ворушити очними яблуками. Ти дівчинка з характером, але ти маєш розуміти, що тут я виконую прохання твоєї матері. Цариця Людіна просила мене виявити твої здібності, і розвинути їх, якщо такі знайдуться. Так ти готова в мене вчитися?

- Принцеса не дурна, вона все зрозуміла. І довго ти збираєшся мене вчити?

- Доки в тебе буде бажання, і в мене, звісно. Якщо ти виявиш непослух, тренування припиняються. Зрозуміла?

Я кивнула.

Жриця посміхнулася. Я переборола свою злість та дратівливість, і посміхнулася їй у відповідь. Тому що її посмішка раптом виявилася дуже милою та доброзичливою.

Згодом почалися виснажливі тренування, з ранку до вечора. І тут слід зауважити, що всі учениці школи, незалежно від статусного походження, мали досконало володіти зброєю. Я з дитинства майстерно стріляла з лука, і завжди вважала, що цього вміння мені цілком достатньо. Фехтуванням на мечах я ніколи особливо не цікавилася. Перший серйозний бойовий урок показав, що інтерес – справа добровільна, а ось професіоналізм – обов'язкова.

- В тебе тремтить зап'ястя, - розпікала мене наставниця. - І ти дуже швидко видихаєшся.

Я опустила меч, уперши його вістрям в підлогу.

- Він занадто важкий для мене, - відповіла я, виправдовуючись.

- Захищайся, - гнівно прогарчала жриця. - Стеж за своєю стійкою, і не відкривайся. Ліва нога назад, праве плече вперед. Зменшуй можливу зону ураження.

Я замітила пролом, що утворився, і зробила випад мечем. Наставниця парирувала удар, високо відбивши мою зброю. Ми розійшлися, не відриваючи очей одна від одної.

- Мистецтво бою - це мистецтво рівноваги та руху, - наставляла жриця, пританцьовуючи переді мною. – Не можна здобути перемогу одними руками, для перемоги важливі ноги, щоб надати тілу стійке положення для удару.