*******

Наступної миті все зникло для мене, тому що свідомість милосердно покинула мене, чого раніше зі мною подібного не траплялося. І тут сильний ляпас привів мене до тями, і я злякано підскочила, нічого не розуміючи.

Повсюди одні кричали, другі верещали, скрізь носилися закривавлені дівчата та рогаті хлоп’ята. А все тому, що в цей курник залетіли лисиці, - сюди влетіли амазонки Легіону Білих Дам. Вони оточили печеру по периметру, заганяючи всіх в коло, та відрізаючи шляхи для втечі.

Чаклун, який нерухомо сидів на троні, посеред зали, раптом підняв праву руку і почав ворушити пальцями. Огидні карлики зупинилися і зашипіли, потім рушили вперед, виставивши перед собою довгі кігтисті лапи. Амазонки закружляли в бойовому танці, виблискуючи клинками мечів, і атакуючи виродків. Вони тиснули на них, у смертоносному вихорі безжальних ударів. Голова ближнього виродка відлетіла на метр вгору, тягнучи за собою шлейф темної крові. Амазонки кружляли, рубаючи ліворуч та праворуч. А виродки, розмахуючи лапами і виючи, кидалися на них з усіх боків, не звертаючи уваги на смертоносні мечі. Хвилин п'ять, у цьому хаосі та диму, панувала повна плутанина. Хтось спробував втекти, але амазонки перекрили всі бічні тунелі. Пафосні крики виродків тепер перейшли в крики болю, які переривалися свистом мечів.

Я застигла на місці, ловлячи відблиски мечів. Якоїсь миті із-за трону вискочило два чудовиська. Підстрибуючи, наче коники, вони кинулися вперед, на амазонок. Перший із них, отримавши короткий удар по жаб’ячій морді, сіпнувся і впав на землю. Другий, вражений срібною стрілою, повалився, сіпаючись у судомах.

Чаклун, рикаючи та смикаючи головою, схопився і спробував втекти. Але дорогу йому заступили дві усміхнені амазонки. Від їхніх куточків очей, вниз по обличчю, збігали сині змійки татуювань. М'язи грали на міцних стегнах та грудях, під срібною кольчугою, а за спинами стирчали рукояті мечів. Це були мої сестри.

- Гей, прищавий, постривай! – крикнула Вагнеса. - Ти нічого не забув?

- Ти про що, амазонка?

- Ти підняв руку на мою молодшу сестру!

Вагнеса хитнулася на широко розставлених ногах, і трохи розвернулася. Непомітно висмикнутий меч просвистів у повітрі. Голова чаклуна злетіла, і пролетівши зигзагоподібною траєкторією, впала за троном. Тіло смикнулося, і важко, ніби зрубане дерево, повалилося на землю.

І тут, з усіх сторін, почав лунати лязгаючий тріск. Задихаючись від смороду, я впала на підлогу і відкотилася до ближньої стіни. Виродки-окультисти, спотикаючись та перекидаючись, кинулися в різні боки. Затріщала підлога, похитнулися стіни. Зверху почувся тріск каменю, що ламався, потім посипався пісок.

Змієподібна напівлюдина, в чорному плащі, що стояла в глибині підземелля, підняла над головою свій жезл і описала ним ледве помітне коло. Праворуч, від мене, затріщала, і з оглушливим гуркотом повалилася стеля. Щось в такт запульсувало, спершу в моїй голові, а потім повсюди.

Потім щось впало біля мене, оббризкавши смердючою кров'ю. Це була кістлява, луската лапа напівлюдини, з затиснутим жезлом між трьома пальцями.

Настала тиша, що переривалася схлипами оголених дівчат. Незабаром замовкли й вони. Я проковтнула слину, подивилася навкруги і насилу піднялася на ноги. Як і раніше, було тихо, і здавалося, що весь світ онімів від такого жаху.

- Гей, сестричка, ти сьогодні обрала не ту компанію!

Я обернулася, машинально затуляючись піднятими руками. Вагнеса стояла переді мною, з блискучим мечем в опущеній руці.

- А ти, маленька засранка, здорово вляпалася, - злісно промовила сестра.

- Я вже сама це помітила, - відповіла я.

Вагнеса висмикнула із-за пояса вибуховий пристрій і шпурнула його в бік трону. Вибух зруйнував трон атлантського чаклуна, і огорнув печеру клубами диму.

- Коли ти намалювала на своїх грудях мішень, то будь готова, що рано чи пізно хтось випустить в тебе стрілу, - зауважила Зара, що підійшла.

- Ти глузуєш наді мною?

- Краще я буду глузувати над тобою, сестрице, ніж плакати, - відповіла Зара.

- Зворушена твоєю турботою, сестро. Сподіваюся, що в майбутньому зможу гідно оплатити твою увагу та опіку.

- Звичайно зможеш, коли настане час.

Нікатея згадає цю розмову через багато років, коли доля зіграє з нею злий жарт, і переверне все з ніг на голову. Вона тоді згадає Зару, яка билася за її життя в цьому моторошному підземеллі.

Вагнеса взяла мене за руку і повела до виходу. Підлога підземелля була всіяна трупами виродків. Понад тридцять полонених дівчат одягли в те, що було, і закували в наручники. Серед полонених дівчат, яких Вагнеса уважно оглянула, переважали мешканки трущоб, з явними ознаками виродження. Після з'ясування деяких обставин виявилося, що дві з них були амазонками, і належали до касти жриць. Непохитність їхніх переконань та вірувань, в культ чорної магії, були справді дивовижними. Тут, у печері, їх і стратили, без жодного суду та слідства. А амазонки, що брали участь у битві, дали обітницю мовчання з приводу страти цих жриць, щоб уникнути зайвих пересудів.

З часом я зберегла лише уривки цих жахливих спогадів, сповнених криками та свистом мечів. Колись, набагато пізніше, я просію ці події і витягну з них зерна історичної алегорії. Після цих подій мене завжди переслідувало усвідомлення того, що наприкінці багатьох історій не завжди тріумфує добро.