***

- Як довго нам тут сидіти? - спитала невдоволено Теса, - а якщо у них нічого не вийде? 

- Не хвилюйся, Веда впевнена, що тей другий ні про що не здогадується. 

- Просто мені якось лячно, ми сидимо у темні печері, не знаючи, що може трапитися просто зараз. А якщо нам доведеться просидіти тут до ночі? 

- По-перше ти не одна, а зі мною і я тебе захищу, по-друге вони двоє також не малі діти, впораються, ми їх просто підстрахуємо, якщо щось піде не так. В чому я дуже сумніваюся, - Радим намагайся заспокоїти Тесу, яка занадто хвилювалася і транслювала це хвилювання йому. 

- Але ж може бути так, що він відразу прийде сюди?

- Саме тому ми тут, на випадок, якщо так і трапитися. 

- Не подобається мені це все. І навіщо Демидові шукати той загублений світ? Дослухатися до легенди? Ще й ця дівчина з'явилася. 

- Тесо я розумію, що ти стурбована але так я не почую, що хтось наближається. 

Після цих слів Теса не промовила ні слова. Вона все розуміла, тому навіть не образилася на Радима, а й собі взялася дослухатися до шороху. 

Вхід у печеру освітлювався сонцем, тож можна було розгледіти, що наближається тінь. Але коли почне темніти, крім звуку нічого не пілдскаже появу "відвідувачів". 

- Як довго нам ще тут сидіти? - у Теси першої здало терпіння, - вже сутиніє, а нікого нема. 

- Вже скоро все скінчиться. Добре, що місяць у повні, хоч трохи освітлює стежку. 

Теса зовсім стомилася чекати, тому закуталася у покривало, яке вони взяли на всяк випадок і забилася в кутку. 

Через деякий час Радим здивувався, що вона сидить тихо. Вирішив подивитися. 

- Краще поспи, - пошепки промовив він, коли побачив як Теса дрімає.

До ранку Радим не зімкнув очей. Раптом на світанку, коли він гадав, що нічого не вийшло, почув як камінець прокотився печерою. Він посміхнувся, отже все добре.