2. Наддніпрянка.

   У бабусі Галі Марися почала вести якесь напів рослинне існування. Вона їла, спала, лежала цілими днями, тупо дивлячись у стелю. Іноді вони з бабусею хором тихо плакали, і це було найстрашніше . Чорна завіса горя охопила Марисю, обійняла м'якими руками порожнечі, темряви та відчаю, застилаючи білий світ.

   Але потім Марися,  нарешті, помітила,  що бабуся Галя увесь час працює на городі, доглядає тварин, готує, прибирає, а Марися нічим їй не допомагає.  Стояла сильна спека, потрібно було безупинно поливати і полоти город,  чим Марися і зайнялася.  Їй відразу полегшало.  Вона працювала на городі  до повного знесилення, потім  Марися почала  прибирати, загалом , вільного часу в неї зовсім не залишилося, ніколи було занурюватися в ту жахливу трясовину горя. Сусідські дівчата кликали її в кіно, на танці, але  Марися не хотіла нікуди йти, не хотіла слухати їхнє  безтурботне базікання.

   На сільський пляж вона теж не ходила, але знайшла собі одне затишне містечко на крутому березі Дніпра, куди іноді ходила купатися. Там було безліч ярів, що спускалися до ріки, і в одному з них протікав струмочок,  утворюючи невелику бухточку, котру практично не було видно ні з берега, ні з кручі.  Там Марися купалася і лежала на теплому пісочку.  Бабуся лаяла її: "Ну навіщо ходити туди, де нікого немає,  та мало що може трапитись, ходи з дівчатами на ставок!"  Але Марися нікого не хотіла бачити.  І от одного разу те, чого боялася бабуся, і трапилося.  У спекотний день Марися  побовталась у прохолодній воді   і  вляглася на бережку  погрітися.  І тут у її ярок зайшли два сільські хлопці. Вона знала їх. Один був Валерик, перший хлопець на селі, а інший - Стів (по паспорту Степан),  друг Валерика.

   -  Молодець Стів, вистежив таки чувиху.  Мариночка, золотце, я так давно мріяв з тобою ближче познайомитися, а ти сидиш  в хаті, як стара баба - сказав Валерик, осяйно посміхаючись. Він підійшов ближче і почав знімати сорочку та штани.

   -  Валера, ми, по-перше, і так знайомі, а по-друге, що, дівчат у Наддніпрянці не вистачає?

   -  Ой, дівчат ціла прірва і, що характерно, всі від мене без тями, - він картинно підняв руки, демонструючи красу фігури.  Ні, чесно, знаєш Ольгу Петренко, а  Наташку, а Христину Іванчук?

   -  І Альбіна Вареник - солодко запосміхався Стів, оголюючи гнилі зуби.

   -  Та, що Альбінка,  от Ілона з міста, перукарка, так і сказала: "Женись на мені,  Валерик, я тобі іномарку куплю", -  гордо сказав Валерка.

   -  Ну, і чого не женишся, іномарка - це ж так круто, - сказала Марися, але її іронії ніхто не помітив.

   -  Та я думаю поки що,  куди мені поспішати, я хлопець молодий, гарний,  антилігентний - всю Камасутру на пам'ять вивчив!  Я ще не нагулявся, і такі ціпочки навкруги, типу от тебе, Мариночка.

    Він ліг поруч на пісок, поклавши руку Марисі на плече.

   -  Гей, без рук, - Марися відсторонила його руку і піднялася з піску.

   -  Ну що ти, Мариночка, ти що, дитина! Там у вас у місті дівчата з 5-го класу всі, навіть найстрашніші , грамотні вже, а ти в нас така красуня - прямо модель.

   -  А Альбінка казала, що Марина - худа вобла! - заіржав Стів.

   -  Дурепа твоя Альбінка, вона сучасного іміджу не розуміє, як у самої сала на боках, як у доброї свині, так їй всі вобли. Правда,  Мариночка, ти не сумнівайся, я дуже сексуально грамотний,  всі дівки від мене  в повному кайфі. У мене ж прилад – унікального розміру!

   Марися мовчки  почала надягати сарафан прямо на мокрий купальник. Валерка підхопився на ноги і міцно схопив Марисю за плече. Вона вирвалася і побігла до виходу з яру.

    -  Стів, підсоби! - закричав Валерик. Стів кинувся Марині напереріз і схопив її в оберемок, дурнувато   посміхаючись і дихаючи в обличчя перегаром і нелікованими зубами. Марися забилася, закричала, але місце вона вибрала, як на замовлення - звідси наверх не долітало ні звуку. Валерик підійшов, не поспішаючи, по дорозі скручуючи сорочку в джгут. Він почав зв'язувати Марисі  руки за спиною, примовляючи:

   -  Дурка, ну чого ти смикаєшся, ще спасибі мені скажеш, ти такої райської насолоди ні з ким ще не мала, от побачиш!

     Марися з всіх сил брикнула його в ногу. Валерка закричав  і повалив її на землю.

   -  Стів,  дурень, тримай за ноги!

     Стів притиснув  Марисині ноги до землі, а Валерик почав стягати плавки з Марисі і з себе одночасно й отут...

   Роздався такий моторошний крик, який не в змозі була видати жодна  людська істота -  літак, що злітає, космічний корабель, що стартує, так, ці могли. Але його видала Марися! Потім вона підхопилася з землі, легко скинувши із себе двох немаленьких хлопців і розірвавши сорочку на руках. Хвилі вогню прокочувалися по її тілу, руки палали.  Валерик встав і зробив тільки один крок до Марисі, витріщивши очі і відкривши рота, як вона кинулася до нього і спробувала подряпати обличчя.  Але, слава богу, вона дістала тільки до підборіддя, яке і знесла начисто, проклала  на грудях до живота чотири глибокі борозни  і різко відсмикнула руку.

    З ран рікою полилася кров. Валерик заверещав і кинувся бігти, однією рукою ховаючи "прилад" у плавки, а іншою намагаючись затиснути рани на грудях. Стів побіг теж, хитаючись зі боку у бік , він сильно вдарився головою об камінь, коли впав.  Марися скляними очима дивилася на свою руку. На місці нігтів на правій руці були товсті коло пальців і гострі на кінцях двосантиметрові загнуті пазурі, покриті кров'ю.  Марися сполоснула їх у струмку, щоб краще роздивитись. Вони були світло-коричневі, злегка прозорі, дуже тверді. Рука була гаряча, пульсувала і тремтіла, і все тіло було як розпечена пічка. Марися сіла, відсунувши жахливу руку подалі.

   І все зрозуміла, все згадала. І калюжу протоплазми замість свого тіла, і те, як вона змогла розділити своє "Я" на "Я - свідомість" і "Я - тіло", і як цей ненавмисний виверт допоміг їй відновитися по генетичному коду автоматично.  Зрозуміла, чому так жадібно пила воду, коли опритомніла  після відновлення - сало ж було солоне, а тіло зжерло  його цілий кілограм. Згадала розмови в санітарній машині про лопату, що згрібає ті калюжі, на які перетворились люди під дією мутагену .   Того самого мутагену, який і виробляв їх хімкомбінат.  Марися дуже вдало непритомніла  протягом  того жахливого дня.  Якби  не це, то не бути б їй живій. Як і всі ті нещасні,  котрі чи відразу загинули, чи намагалися свідомо відновити функції тіла, але нічого з цього не вийшло. У неї однієї це вийшло - несвідомо.