ПОДОРОЖ ДО ІМЕЛДОРА

Пробувши ще тиждень у Таренгарді та зціливши всіх постраждалих від темної магії, Мерідар, Аліна, Фінора та Аріанор вирішили, що настав час вирушити в Імелдор. Їхня місія стала ще більш важливою після розповіді Елваріна про загрозу стародавнього демона Нератора.

Вони попрощалися з мешканцями Таренгарда, які зібралися на площі, щоб висловити свою вдячність і побажати їм удачі. Мерідар, стоячи на чолі групи, підняв руку на знак прощання, і люди відповіли йому дружніми вигуками та оплесками.

— Ми повернемося, коли виконаємо своє завдання, — сказав Мерідар. — Будьте сильними і продовжуйте боротися з темрявою.

Аліна, Фінора та Аріанор також попрощалися з жителями, кожен з них відчував теплі почуття до цього міста і його людей.

Елварін, який став їхнім провідником, вів їх через густі ліси, широкі поля та високі гори. Їхній шлях був довгим і важким, але кожен з них був сповнений рішучості виконати свою місію.

Одного вечора, коли вони розбили табір біля річки, Елварін розповів їм більше про Імелдор і про те, що їх чекатиме.

— Імелдор — це стародавнє королівство з багатою історією, — сказав він, дивлячись на мерехтливі вогники багаття. — Але зараз воно перебуває під загрозою. Нератор — це не просто демон, це втілення всіх страхів і темних бажань. Його сила настільки велика, що навіть наймогутніші маги боялися його.

Мерідар задумливо слухав, його обличчя було серйозним.

— Ми повинні бути готові до всього, — сказав він. — Наш шлях небезпечний, але ми не відступимо.

Аліна, яка сиділа поруч, подивилася на Мерідаря з повагою і рішучістю.

— Ми разом впораємося з цим, — сказала вона. — Ми сильніші, ніж здаємося.

Фінора, сидячи на іншому боці вогнища, кивнув.

— Природа на нашому боці, — сказав він. — І я вірю, що ми зможемо перемогти Нератора.

Аріанор, який лежав поруч, розправив свої великі крила і рикнув на знак згоди.

— Ми переможемо його, — сказав дракон. — І ми захистимо цей світ.

Так вони продовжували свій шлях, сповнені надії і рішучості. Вони знали, що попереду їх чекають великі випробування, але вони були готові до всього. Їхня дружба і спільна мета допомагали їм долати всі труднощі, і вони вірили, що зможуть зупинити Нератора і врятувати Імелдор від темряви.

Мерідар, Аліна, Фінора і Аріанор продовжували свій шлях через глибокий Ліс Сутінок. Ліс був відомий своєю незвичайною аурою та живими деревами, які здавалося, могли відгукнутися на будь-які звуки. Вони вже кілька днів подорожували серед густого підліску, чули спів пташок і шелест листя під ногами.

Одного ранку, коли вони прокинулися в своєму таборі, вони помітили, що десь поруч із ними зникла Фінора. Вони почали пошуки, обходячи навколишність, але не могли знайти слідів дракона. Їхня тривога зростала з кожною хвилиною, адже Фінора був не лише їхнім товаришем, а й надійним захисником.

Уже перед обідом вони почули далекий рик і тривожний крик птахів. Близько полудня вони натрапили на місце, де побачили, як Фінора бореться з величезним вовком. Дракон відбився від хижака, але вовк був сильний і відчайдушний.

Мерідар миттєво підняв свій посох і направив магію у бік вовка. Грізні грому та блискавок залунали лісом, змусивши вовка відступити. Аліна і Аріанор прибігли до Фінори, щоб переконатися, що він не постраждав. Дракон виявився втомленим, але без серйозних травм.

— Дякуємо, що прийшли на допомогу, — сказав Фінора, відпочиваючи на трав'яній поляні. — Цей вовк виявився впертим супротивником.

— Ми завжди будемо поруч, — сказала Аліна, обнімаючи дракона.

Після короткого відпочинку вони продовжили свій шлях, усвідомивши, що кожен з них є частиною цієї нескінченної подорожі, сповненої пригод і випробувань.

Мерідар, Аліна, Фінора та Аріанор продовжували свій шлях до Імелдора, коли попереду побачили густий Сутінковий Ліс. Цей ліс був відомий своєю зловісною репутацією, сповнений таємниць і небезпек, які підстерігали необачних мандрівників.

— Ми маємо бути дуже обережними, — попередив Мерідар, оглядаючи похмурий ліс. — Сутінковий Ліс відомий своїми магічними пастками і небезпечними істотами.

Аліна кивнула, тримаючи Фінору близько до себе. Аріанор насторожено озирнувся, готовий захищати своїх друзів у разі небезпеки.

Крокуючи вперед, вони відчули, як ліс огортає їх своєю темною атмосферою. Дерева стояли щільно, їхні гілки здавалося схилялися над головами мандрівників, утворюючи майже суцільний навіс. Сонячне світло ледве проникало крізь листя, створюючи містичну, майже магічну атмосферу.

Через кілька годин подорожі вони натрапили на незвичайну поляну, де дерева стояли колом, утворюючи природний амфітеатр. У центрі кола був древній камінь з рунами, які світилися м’яким блакитним світлом.

— Це може бути пастка, — попередила Аліна, оглядаючи камінь з підозрою.

— Або ключ до подальшого шляху, — додав Фінора, наближаючись до каменя.

Мерідар уважно оглянув руни, їхні символи були стародавніми і складними.

— Це стародавня магія, — сказав він, нахмурившись. — Ми повинні бути обережними. Дозвольте мені спробувати активувати її.

Мерідар підняв свій посох і почав шепотіти закляття. Руни на камені засяяли яскравіше, і раптом земля під їхніми ногами почала тремтіти. З глибини лісу почулися тріск і реви, і перед ними з'явилася гігантська дерев'яна істота, схожа на древнього ента.

— Ви порушили спокій Сутінкового Лісу! — прогриміла істота голосом, який відлунював по всьому лісу. — Чому ви тут?

— Ми не мали наміру завдати шкоди, — відповів Мерідар, спокійно дивлячись на ента. — Ми шукаємо шлях до Імелдора, щоб зупинити велике зло.

Ент нахилив свою величезну голову, вивчаючи кожного з них.

— Якщо ваші наміри чисті, ви пройдете цей ліс, — сказав він. — Але будьте готові до випробувань.

Ент підняв руку, і камінь з рунами розпався на частини, утворюючи магічний портал.

— Це ваш шлях, — сказав він. — Ідіть з миром, і ліс не завдасть вам шкоди.