Розділ 1. Рада

12 березня 1993 року

Він приходив у її сни кожної ночі, як вона повернулась з Роену. Просто сидів біля ліжка та дивився на неї. Вродливий, але не такий, як часто зображували чоловіків у дешевих романах. Рада жодного разу не могла згадати, як точно він виглядав. Загалом вона це списувала на гру уяви.

Розтавання з хлопцем боляче вдарило по її самооцінці. До цього Рада була впевнена, що знамените прізвище відкриє їй дорогу до щастя. Але не тут-то було. Батьки хлопця вказали їй на місце, а сам він вирішив з ними не сперечатися.

Позіхнувши, Рада відкинула з очей темне пасмо та ліниво потягнулася. Сьогодні був ще один нудний день у школі.

Перевернувшись на бік, дівчина знайшла поглядом годинник. Треба було збиратися.

До своїх сімнадцяти років Рада мала складний характер та цілу гору невивченого домашнього завдання. Вона постійно обіцяла собі, що все зробить, але постійно щось заважало.

На ліжку напроти все ще спала Рита – її сусідка по кімнаті та заразом найкраща подруга. Білявка обіймаючи руде іграшкове білченя слинила подушку. Рада посміхнулась кутиками губ. Подруга хотіла щоб це залишалося між ними. Її кавалерам це не слід було знати.

- Вставай, Рита! – Рада штовхнула подругу в плече. – Нам на уроки треба!

Але подруга тільки послала її куди подалі та показала вульгарний жест. Закотивши очі Рада пішла на перший поверх умиватися.

Дівчата навчалися вже шостий рік у чарівній школі «Резенфорд». Вона  була елітною і потрапити туди могли тільки після співбесіди. Тут на території школи знаходилися гуртожитки факультетів. Кожен гуртожиток був огороджений окремою стіною, а за нею стояли невеликі двоповерхові будиночки, де жили студенти по дванадцять осіб. Рада була далекою родичкою засновниці одного з факультетів – Катани Вольфрам.

Відкривши кран Рада глянула на своє заспане обличчя. Учора вони дуже довго сиділи у вітальні та грали у настільну гру. Тепер те що показувало дзеркало дівчині не дуже подобалося.

Рада мала довгу брунатну косу товщиною з руку, а ще очі, які змінювали колір від настрою. Зазвичай вони були сині, але могли ставати блакитно-зеленими. Хоча одного разу дівчині здалося, що рогівка забарвилася у золотий колір. Хоча це скоріш за все була гра уяви.

Провівши долонею по щоці Рада раптом згадала сьогоднішній сон. Привабливий незнайомець стояв біля входу до печери. Це місце Рада вже бачила, воно знаходилося не далеко від Віджио, але заходити не наважувалася.

На цей раз він до неї заговорив. Хлопець сказав – «якщо вона хоче побачити його, то може знайти біля їх озера». Кожен раз коли він знаходився поруч у неї плуталися думки. У хлопця була дивна зачіска: скроні коротко побриті, а на маківці зав’язані резинкою дреди, які спускалися наче хвіст. В його очах грали золоті вогники.

Його ім’я вона не пам’ятала.

Але попри дивний вигляд незнайомець був доброзичливим та дуже ніжним. Весь час сну вони сиділи біля озерця у печері та трималися за руки. Він хотів, щоб вона прийшла ще.

«Приходь до мене. Кидай все та приходь, моя Отрада. – Раду тоді не здивувало, що він назвав її цим ім’ям. – Я вже не можу чекати».

Дівчина прикусила губу. Раніше подібні романтичні фантазії її не відвідували. Але вона все-ж-таки вирішила сходити сьогодні після уроків до тих печер. Може там дійсно її хтось чекає. Не просто ж так вона бачить його уві сні.

Згадка про нього змушувала її червоніти. Дівчина тихо вилаялася насилу прибравши дурну посмішку.

«Здається я тебе не бачив чотири тисячі років. – у її голові дзвенів його сміх. – Я скучив вже за твоїм невдоволеним голоском. - це Раду дивувало: чого вона у мріях згадувала подібне? – Пробач, що не зміг урятувати нам життя…»

Рада насупилась, стиснувши пальцями край раковини. Цей момент зі сну ніяк не йшов з романтичною його частиною.

Швидко сполоснувши обличчя, дівчина пішла одягатися.

* * *

Рада стояла тяжко дихаючи приклавши долоню до грудей.

- Та хай тебе качка копнула! – вилаялась вона, нарешті зрозумівши хто стоїть перед нею. – Ксеша, ти що тут робиш? Ти мене ледве заїкою не зробила!

Дівчина з заплетеними косами на подобі корони, декілька разів глипнула.  Рада повторила запитання.

- Так ми домовлялися тут зустрітися! – дівчина награно округла очі. – Ти обіцяла взяти мене з собою.

- Я тобі казала, що в мене тут свої справи. Повертайся в гуртожиток!

Дівчинка підібгала пухкі губи та відвернула голову.

- Згадай. Сьогодні зранку ми про це розмовляли.

Рада замислилась, намагаючись згадати цей момент. Вони справді про щось розмовляли, але вона була настільки заклопотана здачею практичної роботи, що могла кивнути не подумавши.

- Може іншим разом? – Раді хотілося скоріш знайти місце зі сну.

Тринадцятирічна дівчина пирхнула, склавши руки на грудях.

- Мама казала, що не поставить тобі залік з демонології…

- Ну добре! – зірвалася Рада. – Тільки не заважай. Мені треба дещо перевірити!