Розділ 13.

Запрошених було багато, і величезна низка магмобілів повільно просувалася широкою алеєю до головної брами, де проводилося сканування гостей. Наразі я не була впевнена, з чим саме було пов'язане моє погане самопочуття, але здавалося, що воно з кожною хвилиною погіршувалося саме через хвилювання. Я гарячково думала, як мені виплутатися з цієї ситуації. Втішним словам і запевненням Ріхгарда я не дуже довіряла.

— Я не можу піти з тобою на бал, Ріхгарде.

— Софі, люба, але я не можу не піти. До того ж ми вже приїхали. І я не бачу жодних підстав для твоєї паніки. Дивись, навіть дощ заспокоївся, - тримаючи мене за руку, впевненим голосом промовив мій наречений. Чоловік стиснув мою долонь, але це не додало впевненості й не позбавило мене паніки та хвилювання.

— Я можу повернутися додому пішки чи…

— Ти жартуєш?

— Ні. Окрім проходження сканування, я дійсно погано почуваюся…

— Софі, заспокойся, припини так нервувати. Я навіть не припускав, що моя наречена така… боягузка. Все, Софі, заспокойся, наша черга. Виходимо.

Мені хотілося провалитися крізь землю, випаруватися, зникнути.

Ріхгард вийшов першим, обійшов магмобіль та, відчинивши дверцята, простяг мені руку. Я з благанням подивилася на нього.

— Софі, на нас чекають! – трохи з роздратуванням прошепотів Ріх, досі тримавши руку у повітрі й чекаючи на мене.

Вийшовши з мобіля на свіже повітря, мені стало ще гірше. Голова закружилась, перед очима все потемніло, по всьому тілу пройшов біль.

— Припини ці спектаклі, люба. Все добре!

Ми підійшли до арки, де стояли три чоловіки у формі королівської охорони. На їхніх обличчях була доброзичлива посмішка, але очі видавали їхню серйозність і підозрілість до всіх гостей. Ріхгард перший пройшов до кола, де проводилося сканування. Всього п'ять секунд, і він уже був схвалений і тепер запрошували мене.

Я не мала вибору, і пройшла до кола. Обернулася і подивилася на Ріха, який мені підбадьорливо кивнув і посміхнувся. Ще секунда і я відчула легкий укол – ознака сканування. Але що було далі, я вже не знала, бо знепритомніла.

— Люба, Софі, як ти?

Голос тітки Айрін повністю розбудив мене. Все тіло боліло так, що важко було навіть поворухнутися. А через дикий біль у серці, я навіть не могла вільно дихати. У мене вперше був настільки сильний біль. За все моє життя!

— Боляче. Дуже боляче, - ледве розплющивши очі, пробурмотіла я, облизуючи сухі губи. – І хочеться пити…

— Зараз, люба.

Мене спробували підняти, щоб напоїти, але кожен рух приносив біль, що я просто відмовилася від спроб піднятися і випити води. Краще померти від спраги, ніж пережити ці муки. Тітка Айрін змочила ватку водою і видавила пару крапель мені на язик, а також провела по губах.

—  Я вдома? - запитала я, впізнавши свою кімнату, але зовсім не розуміючи, як я тут опинилася.

— Так, вдома. Тобі стало погано у палаці, і Ріхгард привіз тебе додому, – спокійно відповіла жінка. – Але він не міг пропустити королівський бал, тому був вимушений повернутися.

— І що зі мною? Чому так боляче?

Я побачила, як Айрін подивилася кудись убік і невдоволено скинула брову. Я перевела погляд у той бік, і побачила Кайрі.

— Той лікар, якого я знайшла і пояснила всю ситуацію, - відмовився приїхати, - тихо промовила моя сестра.

— Ти ж казала, що у вас є лікар! - суворим тоном промовила тітка Айрін.

— Він був у нашому містечку, а тут…

— Кайрі! – тихим, але явно незадоволеним і розгніваним голосом звернулася жінка до своєї племінниці. – Ти запевняла, що стежиш за здоров'ям своєї сестри. Я не втручалася, бо абсолютно не знала, чим допомогти. Це ваша сім'я жила стільки років із цією проблемою. І ви повинні були стежити за всім та тримати ситуацію на контролі. Особливо ти, Кайрі, як старша сестра. І зараз  ти заявляєш мені, що у вас не просто немає лікаря, а його взагалі неможливо навіть знайти. 

— Її артефакт повністю наповнений енергією. За стільки років у неї не було такої кількості нападів, як за ці два останні місяці. І лікар не пояснював, що робити у таких випадках. Софі має вести спокійний спосіб життя, без стресів та фізичних навантажень…

—  Кайрі! - перебила її знову тітка Айрін вже злішим голосом. – Твоїй сестрі погано! А ти зараз смієш розповідати, як їй поводитися?

Жінка встала з мого ліжка і пройшла до середини кімнати.

— Я вже перестала засуджувати вашого батька, бо він відверто відвернувся від вас. Але ти, Кайрі, мене розчарувала! Я спробую зараз терміново знайти якогось лікаря.

— Тітко, ти ж розумієш, що коли чутка про стан Софі пошириться, вийде за межі нашого будинку – то ми просто втратимо все, що маємо? - обурилася Кайрі.

— З такими роздумами, Кай, — холодним і суворим голосом промовила тітка Айрін, — можна було віддати Софі до притулку ще в дитинстві. Або ж одразу підкинути в район тесів. У такому разі зникла б необхідність постійно боятися скандалів.

— Мені потрібний Едріан, - вирішила я перебити сварку двох жінок.