Розділ 9.

— Не думала, що так небезпечно ходити вулицями столиці, — пирхнула я у відповідь.

— Знатимете на майбутнє наскільки безглуздо захищати тесів.

Як же важко забути цей голос з такою… хрипотою. І зараз він мені не здається таким… неприємним, як здався у наш перший день знайомства.

— Але ж ви не небезпечний, — запротестувала я.

Едріан довго дивився на мене, а потім якось грубо промовив:

— Ви дуже наївні, лієсо.

— Мене звуть Софі, - простягнувши руку, сказала я, залишивши без реакції його останні слова. Ми ж так і не були офіційно представлені одне одному?

Погляд чоловіка завмер на моїй руці, але у відповідь він так і не простягнув свою. І мені довелося лише сумно посміхнутися. Сьогодні явно не мій день. Опустивши руку, я запитала:

— Чому… ви втекли?

— У мене були справи, — сухо відповів Едріан і кілька разів озирнувся на всі боки.

— Ви не торкнулися їжі, і не взяли одяг, — зі щирим жалем і нерозумінням дорікнула я, чекаючи на його відповідь. Але замість відповіді пролунали зовсім інші слова:

— Вам краще піти з цих місць. Тут небезпечно.

Я також озирнулася на всі боки. Було дивним, що на вулиці, яка вела до набережної, нікого не було, крім нас. Але, мабуть, це пояснювалось тим, що всі були на богослужінні.

— У мене мало часу. Поки йде служба у церкві, я хотіла прогулятися біля моря. Після того випадку моя сестра ні на крок не відпускає мене.

— І не дарма.

Чоловічий голос звучав досить грубо та прискіпливо. Я бачила його очі в прорізях маски, але… як же дивно чути цей сухий голос та дивитися на непроникну маску! І як же образливо прозвучали його слова!

Я стрималася, щоби не висловитися. І не розсердитися. І не розплакатися.

— Дякую за допомогу, - досить спокійно промовила і пройшла повз, накульгуючи від того, що в мене боліли коліна.

Я не оберталася. І зізнатися, я зараз була трохи зла на цього… теса. Я була вдячна йому за допомогу, але… чомусь, як тільки побачу його, у мене завжди виникають складні, суперечливі почуття. Я не боялася його і не вірила, що він завдасть мені шкоди після того, як він уже кілька разів мене врятував. Але я не розуміла його настільки холодного і негативного ставлення до мене.

Я дісталася набережної та спустилася до моря. Напрочуд, тут нікого не було. Так само самотньо, як і зараз у моїй душі. Я присіла на колоду і потерла коліна. Цікаво, я їх теж поранила? Я ще раз озирнулася на всі боки, і лише потім підняла спідницю, оголивши свої ноги. Я не любила панчохи й по можливості, якщо погода дозволяла - ходила без них. Але, мабуть, сьогодні вони пом'якшили б удар.

На піску промайнула тінь, а через мить переді мною з'явився... Едріан. Я навіть якось забулась і не встигла опустити спідницю, але чоловік так швидко сів на коліна і доторкнувся своїми гарячими долонями до моїх саден.

У мене навіть подих перехопило від його дотиків. Великими пальцями він м'яко масажував мої збиті коліна. Було трохи боляче, але тепло, яке розтікалося від його рук, моментально поглинало будь-який біль. А ще ці… чоловічі руки… не такі, як у Ріхгарда. Такі… гарячі, шершаві, такі… мужні.

Усього кілька хвилин, а ні болю, ні саден більше не було. Без жодних слів, він обережно опустив мою спідницю і взяв мої руки у свої, також ніжно масажуючи великими пальцями мої подряпини. Я не могла відвести погляду від чоловіка в масці, а ось він жодного разу не глянув мені в очі, роздивляючись мої руки. І як же прикро, що мені доводилося дивитися лише на його губи та підборіддя. Я вже встигла розглянути кожну складку та потертість на його чорній шкіряній масці, і тепер просто з цікавістю уявляла його зовнішність під нею.

— Дякую, - сказала я, мало не видавши свого жалю, коли Едріан підвівся і відійшов від мене на пару кроків.

— Я повинен був зробити це відразу, — сказав він хрипким голосом.

— Ви нічого мені не винні. Це я тепер перед вами у боргу, – щиро відповіла я, не розуміючи, чого це у мене голос став такий хрипким.

Я мимоволі потирала свої долоні. Просто намагалася зберегти його тепло. Мені було дивно, що сьогодні я вже не звертала уваги на його брудні руки.  Натомість, на думку спадали раптові питання: а що він робить цими руками цілими днями?

— Я не заразний, — почула я його слова й одразу почервоніла, коли побачила його пильний погляд на своїх руках.

— Я навіть не думала про це, - зніяковівши, поспішила виправдатися.

—  Але не маю сумніву, що вже чули про таку «можливість».

— Але я не повірила, - швидко та впевнено відповіла я.

Мене дивували його манери триматися так віддалено, відчужено, і часом нагадувати кам'яну скелю. Але я була вдячна, що він зараз не втік за першої ж нагоди. Щоправда, я не знала, як його розговорити. Мій попередній досвід спілкування з ним був дуже плачевний. Але цього разу Едріан був на диво багатослівний.

— Ви повинні розуміти, що однією містом, особливо порожніми вулицями, гуляти не слід. Це небезпечно. Чому ви не в церкві?