Розділ 4.

Яке дивне відчуття, але приємне. Навіть замуркотіти захотілося. Або просто солодко застогнати… і від останнього я не втрималася. А ще як смачно пахне! Люблю запах м'яти та пряних трав.

Ніжний, теплий дотик затримався в районі лопаток. Очі так не хотіли відкриватися, але цікавість розпирала мене зсередини. Від чого мені так приємно? Немов… хтось… ніжно гладить мене по спині…

Я різко розплющила очі, але не ворухнулася. Серце готове було вистрибнути з грудей... а мені не годиться так хвилюватися. Я була у своїй кімнаті, лежала на своєму ліжку, на животі, уткнувшись носом у подушку і… здається, на мені не було одягу? Знову?!

Дотик, від якого розливалося приємне тепло вздовж хребта, зник. Все ж я була прикрита на половину ковдрою... яке полегшення! Звідкись долинали глухі голоси, ніби хтось стояв під дверима і нескінченно тараторив. Я набралася сміливості та перевернулася, притримав ковдру на грудях. 

Чоловік у масці стояв поряд і впивався у мене своїм темним поглядом. Я щільніше закуталася у ковдру до підборіддя! Він мене... торкався? Одразу ж спливли останні події на площі.

Наше мовчання тривало вічність… Важко витримати погляд людини в масці. Чого від нього чекати? Жодних емоцій. Тільки тонкі губи та широке підборіддя з ледве помітною щетиною. Все в тій самій сорочці та штанах. Навіть сьогодні я не могла зрозуміти колір його очей. А щодо віку… близько тридцяти?

Мій погляд завмер на його великих ручищах. Брудних… і він торкався мене своїми брудними руками? Що… та що взагалі відбувається?!

— Що ви робите у моїй кімнаті? – суворо запитала я, не маючи сил більше подумки перебирати варіанти.

— Як ви себе почуваєте?

 Ненавиджу цей голос!

Я прислухалася до себе, і навіть трохи скривилася від болю, який раптом дав про себе знати. Але суворо подивилася на чоловіка та попросила дати відповідь на моє запитання.

— Допомагаю вам. На прохання вашої сестри.

Від такої явної брехні, я іронічно підняла брови.

— Не брешіть. Чим може допомогти мені волоцюга, тес?

— Як ви себе почуваєте? – повторив своє запитання байдужим голосом чоловік. – Щось болить?

Я нервово проковтнула й облизала губи. Та що коїться?

— Болить все! І через вас! - не витримала і пирхнула я.

— Переверніться.

Це наказав мені цей жебрак?

— Де моя сестра? Я хочу її бачити!

Я помітила, як груди чоловіка повільно піднялися й опустилися. Він трохи схилив голову, і його губи злегка здригнулися.

— Вважаєте, що мене впустили б у цей будинок, у вашу кімнату, без дозволу вашої сестри?

Дуже правильне питання, але…

— Мені потрібні пояснення: що ви робите в моїй кімнаті і якого Асканара торкаєтесь мене? Знаючи свою сестру, голову даю на відсікання, що вона б не дозволила!

— Тоді б ви померли. Не думаю, що вона мала вибір.

Більше нічого не пояснюючи, чоловік розвернувся спиною до мене і почав збирати якісь речі зі столу у свою шкіряну сумку. Притримуючи ковдру на грудях, я трохи подалася вперед, намагаючись розглянути, що саме він робить, як раптом помітила сліди крові на його сорочці.

— Невже вас покарали? - запитала я зі співчуттям.

Але відповіді не було. Чоловік розвернувся, взяв свою сумку та спокійно попрямував до дверей.

— Стривайте! Куди ви?

— Все, що треба було, я зробив. Решта – загоїться. Я залишив рецепт та трави на столі. Вони допоможуть зняти біль.

У відчинені двері я побачила Кай. Вона стояла в коридорі і розмовляла з кимось. Помітивши волоцюгу, вона рушила до нього… а потім двері зачинилися.

Перемагаючи біль, який посилювався при кожному русі праворуч тулуба, я накинула халат і вийшла в коридор.

— Софі, зайди негайно до своєї кімнати, — суворим тоном наказала сестра. Тут же стояв волоцюга в масці та... її однокурсник, лієс Вімс-Лорвет?

— Що тут відбувається? - задала я не менш суворим тоном своє питання.

— Софі! Я наказала…

— Так, дякую, Кайрі, я почуваюся вже набагато краще! – іронічно промовила я.

— Я сподіваюся, що це не сарказм, люба Софі, — втрутився у розмову лорд. І по його стривоженому обличчю, я не засумнівалася в його щирості. Злегка посміхнувшись, я відповіла:

— Так, я справді краще почуваюся. Дякую, лієсе Вімс-Лорвет.

— Ти вилікував її повністю, Едріане? - обернувшись до волоцюги, уточнив чоловік. - Зняв біль, позбавив від забитих місць і всіх синців?

Едріан… на диво красиве ім'я для… теса. Я закусила губу. Як можуть бути серед волоцюг – лікарі? Та ще й із магічними здібностями?

Чоловік у масці трохи обернувся і кинув погляд у мій бік. Злегка скривив губи, немов йому стало чомусь огидно, і вже мав намір відповісти, як я випередила його:

— Так, зі мною все гаразд. Ваш… - і як же назвати цього теса? - Едріан повністю мені допоміг.