Розділ 2.

Десь далеко було чути сплеск води. Я… досі на морі? Перед очима раптово промайнула ганебна подія, і я миттєво розплющила очі й підвелася. На свій подив, досить приємний подив, я лежала на ліжку у своїй рідній кімнаті. Шум води припинився, і з ванної кімнати вийшла моя старша сестра Кайрі.

Зазвичай ніжне обличчя моєї сестрички цього разу виражало найвищий ступінь агресії. Я швиденько окинула себе поглядом: одяг на мені все той же, в якому я пішла на прогулянку до моря.

— Ти у своєму розумі, Софі? Що ти наробила? Як ти могла?!

— Могла «що»? – перепитала, навіть не подивившись на Кай. Звісивши ноги з ліжка я... помітила, що вони у мене досі були в піску.

Я пам'ятаю свій похід на море, пам'ятаю стрибок і безглуздого волоцюгу, який вирішив, що рятує мені життя! А потім, вже не дуже бажаючи, я нагадала собі про перевдягання і про те, як мені стало погано. І жахливі спогади  обдали мене новою хвилею сорому та гніву.

— Добре, що ні батька, ні тітки не було вдома! - продовжувала обурюватися Кай.

Схрестивши руки на грудях, вона почала ходити по кімнаті з одного кута в інший. Миготівши перед очима так швидко, що в мене почалося запаморочення. 

— Це ж просто… ганьба! Ганьба для всієї нашої родини! – вже заломивши руки перед собою, з особливим розпачем промовила сестра.

— Я просто вийшла на прогулянку. Мені заборонено навіть на березі моря посидіти? - вирішила я нахабно притримуватися своєї правди, навіть не бувши до кінця впевненою в тому, яким чином опинилася в домі тітки,  і що саме знає Кай про мою "ганебну" пригоду.

Сестра зупинилася навпроти мене, і з докором втупилась в моє обличчя. Я також не зводила з сестри погляду, вдаючи з себе, що зовсім не розумію про що мовиться.

Кайрі була старша за мене на сім років. М'яка, ніжна краса сестри заспокоювала, змушувала насолоджуватися та милуватися дівчиною. Ми були з нею абсолютно різні. Світлий колір волосся та родимка на правій щоці – ось і вся наша схожість. Як зовнішня, так і внутрішня. Звичайно, важко було не помітити родинний зв'язок, але… я навіть не була її тінню.

Хоча… мені завжди здавалося, що краще бути самою собою, ніж ось цією ніжною, побожною квіткою, яка нахиляється під силою вітру то в одну, то в іншу сторону.

— Вийшла на прогулянку? Ти хоч пам'ятаєш, що з тобою сталося, Софіє? І хто тебе приніс у цей будинок? – з натиском спитала вона мене, а мені зараз за краще було б крізь землю провалитися.

Все ж таки не наснилося? Я зітхнула і встала з ліжка. Проходячи повз дзеркало, зупинилася, прискіпливо роздивилася себе і закусила губу з внутрішнього боку. Невже цей жебрак мене сам одягав? О, боги!...

— І хто ж? – спитала я, зумів не видати свої почуття жаху та сорому.

— Тебе привіз констебль!

Я заплющила очі й видихнула. А може і наснилося…

— Так, Кай, вибач, я… здається, справді нічого не пам'ятаю. Мені стало зле…

— Тому ти не мусила йти так далеко. Ще й у таке місце, де так мало людей! Тебе знайшли в несвідомому стані на пляжі, де не було жодної живої душі!

— Хоч одягнену? - не втрималася я, бо вже не знала чого чекати.

Кай широко розплющила очі та подивилася на мене так, що я прикусила свого язика. Але все ж таки! Мені не міг же наснитися той дивний сон? Я, звичайно, не заперечую, але…

— Що ти таке кажеш, Софіє де Сантьє? Ти там…

— Пожартувала. Просто пожартувала, – заспокоїла я сестру, видавив з себе легку посмішку. - Ти так верещиш, ніби мене застали голу на пляжі та ще й не одну! Так, я знепритомніла далеко від людей. Мене знайшли та привезли додому. До речі, Кай, краще б ти турбувалася моїм станом здоров'я! Приступ - передвістя того, що мій артефакт вимагає або заміни або оновлення сили.

Кайрі обурено видихнула і метнула на мене злий погляд. Я її завжди вміла вивести із себе. Після смерті мами сестра взяла на себе всі турботи про мене та про господарство. І ось часом мені здавалося, що вона мене ненавидить. Просто… через свій побожний характер не бажає це проявляти. Або соромиться ненависті до своєї рідної сестри, тому намагається, дуже щиро намагається не висловлювати свої почуття відкрито.

— Твій стан здоров'я вже багато років не в гаразді. І саме твоїм здоров’ям  я турбуюся весь час і майже ніколи не забуваю! Не ти одна на світі найнещасніша, Софі. Припини вже бути маленькою і примхливою дитиною! Я стежу за твоїм артефактом. За документами тобі його міняти не раніше ніж через рік – це раз. А по-друге, щоб його сила не зникала – припини поводитися так!

— Як? Мені заборонено змалечку все! Мені може лягти на ліжко і не рухатися, щоб «його сила не зникала»? Я просто вийшла на прогулянку. Але по-твоєму мені й це робити не можна? Вибач, сестричко, за таке запитання: а з чоловіком у мене і першої шлюбної ночі не буде? Я вже прийняла той факт, що не можу мати дітей. Але...

— Софіє! - суворим тоном промовила Кай. Вона ніколи не кричала. І зараз не робила цього. Але і її суворого, тихого голосу було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки вона розлютована. - Часом ти здаєшся мені такою дурною… дурепою! Якщо поводитимешся, як леді, то і потреби ходити босоніж по пляжу не буде. Тобі буде достатньо того, що вже маєш. Ти хочеш зруйнувати заручини з Ріхгардом? Мені зруйнували життя, але я не дозволю зруйнувати життя і тобі. Це найвигідніший шлюб, про який тільки можна мріяти справжнім леді. Ріхгард – син королівського радника. У нього найкраща вища юридична освіта. Він має всі шанси зайняти гідне місце в палаці. Навіть зараз про нього вже багато хто знає. Про його юридичну практику високо відгукуються в наших колах…