Леді та Волоцюга

Розділ 1

Я озирнулася. Навколо нікого. Я давно вже стежила за цим місцем і жодного разу не зустріла тут людей. Ідеальне місце! Я дбайливо розклала свої речі на піску: блузку і спідницю, туфлі, а капелюшком накрила невеличкий кошик. Залишившись в одній напівпрозорій сорочці, я босоніж поспішила піднятися на невелике урвище. Звичайно… тут мене вже могли помітити, але я промчала дуже швидко і лише на мить затрималася на самому краю, щоб побачити всю цю красу!

Море… Море! Нарешті, я вперше порину в тебе! Це була моя мрія з дитинства. Усі мої подруги хоча б один раз, але пірнали в море. А мені забороняли завжди через хворобу. Та й у столиці я була лише декілька разів за все своє життя.

 До мене долинав морський бриз, лоскочучи обличчя, вітер обволікав мене своїми ще теплими осінніми обіймами. Переповнена захопленням і щастям, я впевнено стрибнула вниз.

Я встигла насолодитися навіть таким короткочасним польотом, адже обрив був лише з кілька десятків р'є. Море зустріло мене прохолодною водою. Вриваючись у його надра, я встигла лише відчути, як… моє тіло з силою стискають і тягнуть вгору.

Виявившись раптово на поверхні, я почала молотити руками воду, а потім навколо себе по повітрю, жадібно роблячи вдихи, як риба на суші. А ще за мить мене перекинули через плече, наче невід з добрим уловом.

 — Гей, відпустіть! Негайно відпустіть мене!

Я з усіх сил почала кричати та молотити широку спину своїми маленькими кулаками.

Почувши невиразне бурмотіння і лайку, мене скинули з плеча назад у море. Тільки тут, ближче до берега, було вже не так глибоко. Хвиля настигла мене раптово і повністю накрила мене з головою, що я навіть не встигла рота затулити. Мене зі всієї сили обдало дрібними черепашками. Я відчувала їх скрізь: у роті, у волоссі, за коміром сорочки…

— Жити набридло? - почула я грубий, неприємний чоловічий голос.

Тільки я витерла обличчя і виплюнула з рота всю морську гидоту, як мене обдало новою хвилею... з тим самим брудом. Мене різко і дуже боляче схопили за руку і потягли на себе. Я не встояла на ногах і плюхнулася на пісок, повністю потопаючи тепер у цьому лайні!

Я ривком піднялася і з викликом подивилася на чоловіка. Але відразу ж моя самовпевненість трохи згасла, коли я побачила перед собою високого, широкоплечого чоловіка в масці. Чорна, щільна шкіра закривала його обличчя, залишивши відкритими лише його нижню частину: поголене, широке підборіддя та тонкі губи. Невеличкі прорізі для очей та для носа давали можливість йому бачити та дихати.

З чоловіка стікала вода, і одяг обліпив його  дуже привабливе тіло. Він стояв босоніж, у чорних шкіряних штанях та сорочці, яка, напевно,  від часу та бруду повністю втратила свій початковий колір і тепер виглядала сірою з темними плямами. Таке короткочасне купання не змогло змити з його одягу такий застарілий бруд.

Але відволікало зовсім не це, а його маска. А ще великі ручища вздовж тулуба.  І цей погляд з-під маски. Не схожа ця людина на лорда чи на лієса. Я знала, що неподалік цієї бухти розташовується бідний район. І ось саме цей незнайомець був дуже схожий на якогось… теса. Жебрака. Волоцюгу. Можливо, намагається за маскою сховати свою позначку теса на обличчі? Невже не розуміє, що його однаково заздалегідь впізнають?

Нарешті, поборов своє перше заціпеніння, я суворим тоном промовила:

— Якого Асканара ви торкалися мене? Не знаєте закони? Чи бажаєте розповісти казку про те, що ви – з благородних лієсів?

— Ні, - від його голосу я навіть здригнулася. - Я лише врятував вам життя, лієсо, - не сказав, а виплюнув.

Я роздратовано хмикнула.

— Про що ви? Про яке життя йдеться? Тепер і купатися спокійно не дадуть?! О, ні, стривайте!

Я раптом зрозуміла плани цього волоцюги. Думка про те, що в мене більше не буде іншого шансу насолодитися плаванням у морі, лише розпалювала в мені полум'я агресії.

— Ви вирішили, нібито, «врятувати» мене, щоб вимагати у моєї родини винагороду? Дуже хитро для таких, як ви, волоцюги! Але, на жаль, ви не ту «рибку» в невід спіймали!

— Ні, - досить впевнено і зухвало відповів незнайомець, широко розставивши ноги на піску.

Здавалося, що він навіть оком не моргнув за весь цей час! А ще його цей… голос. Який же неприємний! Такий хрипкий, жорсткий…...

— Що «ні»? - огризнулася я.

— Не вгадали, лієсо.

Серце билося чи то від злості, чи то вже від холоду. А може, й від страху. Адже я чудово розуміла, що чоловік у масці серед безлюдної бухти – представляє явну загрозу. Але… яка ж я була зла, що мій план, мій перший стрибок у море так безсовісно розтоптали!

— Цікаво, в якій частині свого припущення я допустила помилки?

— Мені не потрібний був викуп.

— Ах ось воно що! Волоцюга-виродок вирішив потішити своє самолюбство? Навіщо ж «добру» пропадати? Скористуюся її молодим і гарним тілом, а потім зроблю так, як хоче: викину зі скелі, нехай прощається з життям.

Я багато разів чула подібні історії. Саме через такі випадки було прийнято закон про те, що теси, найнижчий клас суспільства, не мали права ні торкатися, ні розмовляти з такими, як я, з вищим класом суспільством, з ліесами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше