Глава 1. Зіткнення

Прохолодний осінній вітер освіжав розпашіле обличчя, розвівав темні пасма волосся, пронизував усе тіло й забирав залишки хвилювання та сумнівів. Приваблива дівчина стояла біля непримітного таксі та вичікувала слушного моменту. Вона крадькома спостерігала за перехожими, у напівтемряві милувалася яскравим освітленням ресторану, а коли побачила потрібного їй чоловіка, примружила карі очі та звернулася до таксиста:

- Зачекайте мене, я швидко.

Вона всунула йому одну грубу купюру та впевненою ходою попрямувала до входу в ресторан, який ось уже довгих двадцять хвилин свердлила поглядом. Витончені ніжки граційно крокували тротуаром, довгі кучері розліталися у різні сторони, наче грали свою окрему роль, і лише руки тремтіли так, немов очікували зіткнення з вогнем. Лана помітно хвилювалася, хоч і вміла приховувати це від оточуючих. Ще змалечку навчилася всі свої емоції маскувати глибоко в душі, інакше б не вижила в тому середовищі, яке приготувала для неї доля.

Вона зняла осіннє коричневе пальто біля гардеробної, однак попросила молоду дівчину не ховати його далеко. Розправила невидимі складки на шовковій сукні бордового кольору, глибоко вдихнула, різко видихнула й продовжила свій шлях. Біля входу до головної зали дівчина уповільнила кроки та приглянулася до відвідувачів. Вона декілька секунд спостерігала за високим широкоплечим чоловіком, що сидів біля барної  стійки, наче гіпнозувала його або ж ретельно вивчала. Зрештою, вмостилася на один з вільних столиків і помахом руки покликала до себе офіціанта. Глянувши в меню, замовила бокал одного з найдорожчих вин, яке одразу ж принесли.

Лана підняла бокал з терпкою рідиною та легенько нахилила його, рівно настільки, щоб крізь прозоре скло бачити об’єкт спостереження, але залишатися непоміченою. Вона вдихнула п’янкий аромат напою, зробила один маленький ковток, тоді побачила, що темноволосий чоловік встав, і поспішила до нього. Дівчина йшла швидко, впевнено, але дивилася кудись прямо. Вона навмисне боляче врізалася в незнайомого чоловіка плечем і обурено зойкнула. Хоча, це лише він думав, що вони незнайомі.

- Ей, обережніше! – Прошипіла Лана.

Вона відчувала на собі його холодний погляд, але намагалася замаскувати страх в байдужість, а тремтіння в тілі у звичну поведінку.

- Це ти мені?

Чоловік вигнув чорні брови, глибоко посаджені очі блиснули злістю, а вилиці загострилися. Його грубий голос звучав якось приглушено і віддалено, але попереджав про небезпеку, мовляв, «дівчинко, втікай, поки не пізно».

- Тобі, - наголосила Лана, змусивши себе вимовити це слово твердо та впевнено. Ще й обернулася навкруги та розвела руками, даючи зрозуміти, що ці слова могли бути адресованими тільки йому. Вона поводилася зовсім незвично для себе – самовпевнено, зухвало, так, наче це не він, а вона хазяйка цього закладу.

- Хм, – чоловік нахилив голову, ліниво окинув її поглядом з голови до п’ят, від чого хотілося заховатися, випаруватися, провалитися крізь землю. Тоді схопив її боляче за лікоть та додав, -  ти не підеш звідси, поки не перепросиш.

Лана важко ковтнула, задерла голову вище, перевела погляд на руку, яка боляче утримувала її, тоді скоротила відстань і заглянула в саму глиб синіх очей.

- Не люблю «тикати» незнайомцям, але з такими, як ти, потрібно говорити тією ж мовою. Це ти мене зачепив і я не маю наміру просити вибачення тільки через те, що твоє власне его не дає тобі цього зробити. 

Вона з усієї сили вирвала руку, відійшла на декілька кроків, зміряла чоловіка зверхнім поглядом, тоді розвернулася та попрямувала на вихід. З кожним новим кроком прискорювалася, відчувала на спині пекучий дошкульний погляд, але ні на секунду не повертала голову.  

Опинившись біля гардеробної, передала номерок, швидко вихопила пальто та побігла до таксі. Як тільки сіла на заднє сидіння, викрикнула, щоб водій поспішив. Автомобіль віддалявся, а тіло не припиняло тремтіти. Вона не розуміла, чого саме так боялася – того, що він вибіг за нею, чи того, що план міг не спрацювати. Одне знала точно – від цього чоловіка віяло хижою енергетикою, усе всередині неї твердило триматися від нього якомога далі. Погляд синіх очей пробивав наскрізь, змушував зіщулитися і лякав. Квадратне широке підборіддя насторожувало і вказувало на твердість характеру. Вираз обличчя, з яким він оглядав її, не віщував нічого хорошого, але вороття назад не було.

Через якихось десять хвилин автомобіль зупинився біля будинку, в якому дівчина нещодавно почала винаймати квартиру. Лана збиралася мовчки покинути автомобіль, але таксист зупинив:

- Він погрожував вам?

- Хто? – щиро здивувалася.

- Чоловік, який біг за вами.                                                                                        

- За мною хтось біг? – Лана вклала у свій тон скептику та награне здивування, - гадаю, вам здалося. Я поспішаю, от і все.

- Як знаєте. – Похитав головою білявий таксист.

Лише коли за нею зачинилися двері квартири, змогла нарешті видихнути й послабити осанку. Лана зняла надокучливі підбори,  пройшла до ванної кімнати та одразу ж вмила обличчя холодною водою. З дзеркала на неї дивилася дівчина з великими карими очима, які здавалися надзвичайно чистими та по дитячому невинними. І тільки одна вона знала, скільки всього насправді ці очі бачили.

Ніздрі прямого носика натхненно роздувалися від злості та хвилювання, а груди високо підіймалися від нестачі чистого повітря.