Глава 5. Порятунок

«Ні» від Дена грюкнуло мені по всіх нейронах одночасно. Хотілося лаяти Настю усіма прокляттями, бо сказала мені, що буде вдома, закричати на всю горлянку й щоб виявилося, що насправді це я в Амстердамі спробувала траву. Та Ден клацнув пальцями у мене перед очима і я зібралася.

— Перенеси до неї.

Він вхопив нас обох за руки й вже за кілька секунд ми стояли в кімнаті Насті, а я швидко озирнулася.

Компʼютер вимкнений, сумки немає, диван вона не розкладала. Я зробила зусилля, забрала руку й винеслася в коридор, а тоді й на кухню, де на мене здивовано витріщилася мама Насті.

— Алінко? Ти як тут

— Тітко Оксано, де Настя? — перебила я.

— Так у тебе ж мала ночувати, — насторожено сказала жінка.

Ночувати у мене. Блін! Влад.

Я понеслася назад до її кімнати. Мама Насті щось кричала вслід і навіть побігла за мною, та я не слухала. Протягнула Дену руку:

— До Влада.

— Але, — почала було Ая, та Ден не ставив запитань і кімната розчинилася в тінях.

Він переніс одразу у квартиру Влада, а сам хлопець знайшовся тут же на дивані й витріщався на нас розширеними очищами.

— Де Настя? — гаркнув Ден.

— А ви, — почав було цей недоумок, але Ден різко перебив:

— ДЕ НАСТЯ?

— Пішла додому, — спромігся пробулькотіти Влад.

Часу на щось інше не було, Ден знову вхопив нас за руки й ми опинилися на вулиці перед підʼїздом.

— Ає, відчуваєш її?

Дівчина швидко закивала, вхопилася руками за скроні й заплющила очі, так похиталася туди-назад і, здавалося, через цілу вічність у кілька секунд показала рукою:

— Там. Метрів пʼятдесят.

За мить я вивалилася в новому місці, а від третього перенесення почало паморочитися у голові. Все ж не настільки я звикла до цього, хоча симптоми проходили вже куди швидше.

Почула «допоможи» від Дена й він знову зник. Ая притримала мене за руку, а я подивилася туди ж, куди й вона.

Метрів за десять від нас Настю схопив якийсь чоловʼяга і тягнув за собою, закривши рота. Подруга пручалася, звивалася і змогла сильно вдарити йому по нозі, від чого чоловік випустив її. Та вона встигла пробігти лиш крок, як він вхопив її за волосся і з силою смикнув назад, від чого Настя відлетіла ще далі за нього, спотикнулася і почала падати та кричати, а я мов в уповільненому записі бачила, як зараз її потилиця вдариться о край бетонного бордюру.

— Настя!!!

Ая поруч змахнула рукою, але ні мій крик, ні що вона спробувала начаклувати, нічого не змінили. Настя падала і лише в останній момент позаду подруги зʼявився Ден і підхопив під плечі, не даючи вдаритися головою. А вже за мить вони обоє були поруч з нами.

— Настя! — я полегшено видихнула і кинулася до неї.

— Ааааа, — по інерції продовжила кричати подруга, але як я її обійняла шоковано завмерла і нервово закрутила головою.

Наступної миті я оговталася вже біля дороги й поки Ден притримував подругу, щоб вона від незвички не впала після вже другої подорожі тінями, швидко сказав мені:

— Таксі і її додому. Мені геолокацію. Тут з поліцією ми закінчимо. Про магію не кажи.

Я швидко закивала, Ден одразу зник, а я притримувала Настю й одночасно викликала таксі. Коли оговталася, вона запитувала про те, як ми опинилися тут, але я лиш заспокоювала її, що вже все добре. Це шок. Але ти вже у безпеці, все буде в порядку. І вже у таксі, коли подругу перестало трусити від нервів і я бачила, що вона починає розуміти, що ледь не трапилося, не витримала і дорікнула:

— Ти ж сказала, що будеш серіал дивитися!

— Я… Аліно, я знаю. Але я не змогла, — схлипнула подруга. — Я знала, що ти будеш проти, щоб я повернулася… але Влад… ти мала рацію.

— Що трапилося?

— Він був таким милим і… але ми посварилися. Ну, після… ти мала рацію, мені давно треба було піти. Це не зміниться. А це… він причепився, я спочатку бігла, але, — вона знову схлипнула.

— Вже все добре, — я підсунулася ближче й обійняла її. — Це позаду. І ти не винна.

— Як ти тут опинилася?

— Твоя мама сказала, що ночуєш у мене. І тоді зрозуміла, що ти у Влада. Я хвилювалася за тебе.

— Дякую, — пробурмотіла подруга крізь сльози.

***

Ми втрьох вже звично зібралися з кавою на кухні аж за тиждень. Перші дні я багато була з Настею. Від того, як я привезла її додому, сказала її мамі, що вона посварилася з хлопцем, і залишилася з подругою на ніч. Ми й в університет два дні не ходили. Спочатку розмовляли, дивилися серіал і багато гуляли вулицями, приходячи у себе. І як же було добре спокійно виспатися, наїстися і ні про що не хвилюватися!

Ден з Аєю також були зайняті. Звітували за справу чи щось таке, я глибоко не влазила. Тільки в першу ніч, коли Настя заснула, Ден переніс Аю і вона підтвердила, що над подругою більше нічого не нависає. З того часу ми лиш перекидалися повідомленнями. І от як вони повернулися, нарешті зібралися про все поговорити та, можна сказати, відсвяткувати.

— Куди ви тепер? — запитала я.

— Не знаємо, — знизала Ая плечима. — Знайдемо справу, тоді й підемо за нею.

— Але під нашою відповідальністю Київ, — уточнив Ден.

— Та куди більше, вам і сюди б когось допомагати, — фиркнула я. — Вихідні хоч візьміть, чи як то у вас?

Друзі перезирнулися, знизали плечима й невпевнено усміхнулися.

— Не знаємо, — відповіла Ая. — Служба тільки зʼявилася. Поки ніби ніхто не брав.

— То будете першими, — усміхнулася і я. — Має у вас бути якийсь бонус за те, що врятували життя?

— Можливо… — задумливо сказав Ден, а тоді хитро подивився на мене, — Аліно, а чим ти думаєш у житті займатися?

— Ем… в сенсі?

— Після навчання.

— Не знаю, — невпевнено відповіла я. — Щось з соціальною роботою.

— Хочеш допомагати людям?

— Ну так. 

Ая сиділа поруч усміхалася, а я все більше насторожувалася. Що на думці у цих двох поки не розуміла.

— Щодо наших бонусів, — все з тією ж хитрою усмішкою протягнув Ден. — Ми тут поговорили з деким… не хочеш отримати ліцензію на магію? У нас у службі поки не вистачає людей, як знаєш. І хтось, хто розуміється на соціальних службах і послугах, теж буде корисним.