Лавандове поле

Стіни мають вікна

Розділ 18

Наступного дня Максим усе зрозумів сам.
Він знайшов роздрукований лист, випадково залишений на столі. Мовчки прочитав, не питаючи дозволу. І нічого не сказав.
Весь день ходив по будівництву. Мовчав. Думав.
Анна відчувала, що щось не так.
Увечері він підійшов до неї. В руках — коробка з її улюбленими сухофруктами, які возив із міста.
— Я читав, — сказав просто.
Вона сіла. В повітрі повисла напруга.
— Максим…
— Послухай. Я не хочу бути тією людиною, що стримує.
Я знаю, як ти любиш слова, як вони тебе живлять. Знаю, що столиця дає більше можливостей.
Тому якщо ти хочеш їхати — я не стану на заваді. Але знай: я хочу, щоб ти залишилася. Не з обов’язку. А з бажання.
Анна дивилась на нього довго. Серце билося повільно, але глибоко.
— А якщо я не поїду — ти не відчуєш, що я втратила шанс через тебе?
— Ні. Бо шанс — це не лише кар’єра. Це — вибір. І якщо ти вибереш нас — це буде не втрата, а подарунок. Нам обом.
Вона зітхнула.
Підійшла ближче. Торкнулася його щоки.
— Я обираю не місце. І не професію. Я обираю — себе. І ти там, у цьому виборі, є.
Він не відповів. Просто притис її до себе, сильно.
І тоді Анна зрозуміла: іноді справжня любов — не та, що тримає. А та, яка дозволяє обирати — і все одно лишається поруч.

Олівія Фат

Подобається

#5440 в Любовні романи
#1313 в Короткий любовний роман

У тексті є: село_і_літо, коли пошуки себе переросли в щось більше

Відредаговано: 16.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись