Лавандове поле

Той, хто іде першим

Розділ 12

Анна не витримала першою. Після ще одного дня мовчання вона вирішила поїхати в місто — провідати маму своєї покійної подруги.
Їй треба було змінити повітря. Вирватися. Втекти.
Але, сівши у потяг, вона не змогла заспокоїтись.
Чому так боляче? Я ж ще не його. Ми ще ніколи не обіцяли нічого один одному. То чому серце стискається, ніби я залишаю частину себе в тому полі?
Вона повернулась наступного дня — і дізналась, що Максим поїхав. У справах. На кілька днів. Ніхто не знав, куди.
Його будинок був закритий. На лавці лежала записка.
«Деякі стіни не тримають дах, якщо фундамент тріскає.
Якщо вирішиш залишитись — я повернусь.
Якщо ні — не засуджу.
Я просто не хочу бути ще одним, хто тебе тримає, коли ти хочеш іти.»
Анна тримала той клаптик паперу цілу ніч.
Плакала.
Не спала.
Мовчала.
І вперше за довгий час відчула, як страшно — по-справжньому — бути самою.

Олівія Фат

Подобається

#5440 в Любовні романи
#1313 в Короткий любовний роман

У тексті є: село_і_літо, коли пошуки себе переросли в щось більше

Відредаговано: 16.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись