Лавандове поле

Тріщини у фундаменті

Розділ 10

Наступні дні були напруженими. Анна намагалася поводитись, як завжди — гуляти полем, ходити до книгарні в село, переписувати старі чернетки. Але все пахло тріщинами. Навіть лавандове поле — вже не дарувало спокою, тільки нагадувало.
Максим почав уникати її. Не навмисно — просто знаходив собі роботу. Весь день він був зайнятий реставрацією старої кладки, обміряв дерева, шукав майстрів. Коли ввечері заходив до неї — говорив про погоду.
Це мовчання було гірше за сварку.
Одного разу вона не витримала.
— Чому ти нічого не кажеш?
Він повернувся до неї, притискаючи рушник до брудних рук.
— Бо ти вже все вирішила. Просто не сказала вголос.
— Це неправда.
— Ти вже пішла, Анно. Питання тільки — коли поїдеш тілом.
Вона дивилась на нього довго. Очі наповнились сльозами — не від образи, а від того, що він мав рацію.
— Я боюся. Якщо залишусь — що буде далі?
— А якщо поїдеш — що втратиш? — відповів він.
Вони стояли у тиші. Два світи — обережно пов’язані лавандою — тепер знову дрейфували нарізно.
І поки сонце сідало за пагорбами, вони обидва думали про те саме: чи можна будувати щось нове на руїнах старого?

Олівія Фат

Подобається

#5439 в Любовні романи
#1313 в Короткий любовний роман

У тексті є: село_і_літо, коли пошуки себе переросли в щось більше

Відредаговано: 16.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись