Лавандове поле
Повернення минулого
Розділ 7
Наступного ранку до її будинку приїхала чужа машина. Сірий седан із київськими номерами. Анна спостерігала з вікна, стискаючи горнятко з кавою, поки з авто не вийшла… Віка.
Її колишня подруга. А колись — майже сестра. Ще з інституту. Та, яка зникла після зради.
— Анно, я знала, що знайду тебе тут, — сказала вона з усмішкою, ніби між ними не було тріщин, які колись порвали все.
— Що ти тут робиш?
— Просто… я була в Яремче, і подумала — чому б не заїхати?
Анна не вміла брехати, але ще гірше вміла приховувати роздратування. Віка завжди з’являлась тоді, коли її найменше чекали.
Ввечері, коли Максим зайшов перевірити дах після дощу, вона ще була пригнічена. Сіла поруч з ним на лавці і довго мовчала.
— Людина з минулого? — запитав він тихо.
Вона кивнула.
— Є люди, які повертаються, але не приносять нічого нового. Лише розворушують те, що давно мало б лежати спокійно.
— А ти хочеш спокою?
— Хочу справжнього, — сказала вона. — Навіть якщо він не спокійний.
Він посміхнувся. Його рука випадково торкнулася її пальців. І цього разу вона не відсмикнулась.
#5439 в Любовні романи
#1313 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
