Лавандове поле

Лаванда цвіте пізно

Розділ 3

Цього ранку Анна прокинулася раніше, ніж зазвичай. У вікно лилося мʼяке світло, а повітря було насичене запахом свіжоскошеної трави. Вона вийшла босоніж на ганок, притиснувши до грудей чашку з чорним чаєм, і застигла: поле перед нею тремтіло у фіолетовому серпанку. Лаванда.

Ще не повністю - лише окремі ряди, що вже встигли зацвісти, тяглися лініями, мов шрами по землі. Але навіть цих кількох рядів було достатньо, щоб щось у грудях стислося й розширилося водночас.

Того ж дня Максим запропонував їй пройтись - показати частину поля, що збереглася з дитинства. Вони мовчали дорогою. Лише вітер гойдав верхівки лавандових кущів, і цвіркуни перекрикували одне одного.

- Знаєш, - нарешті сказав він, зупинившись біля старої лавки з полущеною фарбою, - бабуся казала, що лаванда ніколи не росте там, де серце порожнє. Її потрібно садити з думкою про когось. Інакше - не тримається в землі.

Анна сіла поруч. Її погляд ковзав по рядах рослин, мов читав рядки з незйомого вірша.

- А ти думав про когось, коли повернувся?

Він не відповів одразу.

- Не знаю. Може про себе.

- Це теж хтось, - тихо сказала вона.

Їхні погляди зустрілися. Не довго. Але в цій миті, між запахом лаванди, тишею і простотою, вони обидва щось зрозуміли. Не вголос. Не до кінця. Але глибоко.

Лаванда цвіте пізно - але вперто.

Олівія Фат

Подобається

#4849 в Любовні романи
#1137 в Короткий любовний роман

У тексті є: село_і_літо, коли пошуки себе переросли в щось більше

Відредаговано: 16.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись