Переклад життя

      Розділ 1  

Коли Анна зійшла з автобуса, сонце вже стояло високо. Тепле, липке повітря липло до шкіри, а десь у полі монотонно гудів трахтор. Вона зупинилася посеред дороги, обома руками тримаючи валізу. й просто слухала.

Було...тихо. Так тихо, що в голові теж затихло все - дзвінки, терміни, зауваження редактора, думки про колишнього, навіть її власний голос.

Вона відчула, як напруга, що жила всередині плечей кілька місяців, нарашті поповзла вниз.

Будинок мав стояти *біля лавандового поля* Так було написано в описі на сайті, з парою неякісних фото і коротким коментарем: *Місце для відпочинку серця.* Вона подумала тоді, що це перебільшення. Тепер уже ні.

- Ви Анна? - пролунав голос позаду.

Вона озирнулася. Перед нею стояв чоловік. Простий одяг - джинси, футболка, пил на руках, і якийсь твердий спокій у погляді. Немов він тут - частина простору. Не зʼявився, а просто завжди був.

- Так. Я оредувала будинок на літо.

- Знаю. Я Максим. Це моя земля. Дім колись був бабусиним. води там нема в крані - поки що. Але є колодязь. Покажу.

Він не питав, не цікавився, чому вона тут. Просто взяв її валізу, мов це було найпртродніше - допомагати жінці, яка приїхала шукати себе серед пилу і трав. Дім був старий - з облупленою штукатуркою, бузковим дахом і маленьким ганком. Але під ним пахло мʼятою, а у вікнах - шурхотіли фіранки. що, здавалося, чекали її. Максим поставив валізу і мовив:

- Якщо буде потрібно - я через поле. Постукую.

- Добре... Дякую, - сказала вона.

Він ще раз поглянув на наї. Його очі затрималися - ненадовго, але уважно. А потім - пішов.

Ана залишилася на ганку. Навколо - ні душі. Лише ластівки над дахом та шелест вітру в траві. Її сердце нарешті зробило те, що не моголо давно - видихнуло.