Розділ 9. «Перший дотик ревнощів»

Поліна прийшла до крамнички Андрія. Вона не планувала цього — просто ноги самі привели її до знайомих дверей. Він вийшов їй назустріч із легкою усмішкою:
— Я саме думав, чи з’явишся ти сьогодні.

Вони розговорилися, і мить за миттю Поліна забувала про все навколо. Усередині було тепло, пахло деревом і свіжою м’ятою, якою Андрій пригощав чаєм.

Та саме тоді на порозі з’явився Олексій. Він мовчки стояв кілька секунд, дивлячись на них, немов у грудях щось зламалося. Його голос прозвучав глухо:
— То ось чому ти не відповідаєш на мої повідомлення, Поліно?..

Вона підняла голову, розгублена, а Андрій навіть не встиг відступити. У повітрі повисла напруга, гостра, мов лезо.

Поліна відчула, як серце стиснулося. Вона не хотіла робити боляче нікому, але саме зараз здавалося, що втратить когось обов’язково.

Олексій зробив крок уперед, погляд його був серйозним, майже гнівним:
— Скажи мені чесно… він важливіший за мене?

Андрій злегка нахилив голову, не відводячи очей від суперника.
— Можливо, варто дозволити їй самій вирішити.

Поліна закусила губу. Світ здався занадто тісним.

Її історія лаванди й м’яти тільки починалася — а фінал здавався ближчим, ніж будь-коли.

Я дивлюся на них двох — і відчуваю, як у мені щось розколюється навпіл.

Олексій.
Мій перший ковток літа, мій теплий спогад, моя лаванда — спокійна, ніжна, завжди поруч. З ним мені затишно, немов під м’яким пледом у дощовий вечір.

Андрій.
Несподіваний, різкий, свіже подихання вітру, моя м’ята — гостра, яскрава, така, що пробуджує все тіло. З ним я почуваюся живою, навіть якщо страшно.

Я хочу обох і водночас боюся втратити обох.
Але хіба серце може належати двом?

Мої думки плутаються, наче аромати лаванди й м’яти у літньому чаї. І я не знаю, який смак залишиться назавжди.

Одне я зрозуміла точно: моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше.