.
Наша подорож у часі починається у глибоку давнину, задовго до появи сучасних міст. Тоді на землях Німеччини жили давні племена — германці. Вони дуже любили природу і вміли уважно спостерігати за всім, що відбувається навколо.
Саме вони були першими, хто помітив дивовижні зміни в природі на початку листопада. Вони бачили, як яскравий бал природи підходить до кінця, як листя влаштовує свій останній видовищний танець і як сонце починає ховатися за горизонт усе раніше й раніше. Коли дні ставали зовсім короткими, а ночі — довгими й холодними, давні германці зрозуміли: літо засинає, і наступає час великих змін.
Дві пори року та чарівні «Зимові ночі»
У давніх людей не було такого календаря, як у нас на стіні чи в телефоні. Вони ділили весь рік лише на дві великі частини: тепле літо та холодну зиму. І рубіж між ними припадав саме на той час, коли злітало останнє листя.
Цей святковий період вони називали дуже таємниче — Vetrnætr, що в перекладі означає «Зимові ночі». Це був їхній особливий Новий рік, чарівне свято переходу. Люди вірили, що в ці дні природа стає загадковою, а межа між світом людей та світом невидимих духів лісу і гір стає зовсім тонкою. Це був час, коли потрібно було подякувати за все добре та підготуватися до довгих зимових днів.
Чому листопад називали місяцем подарунків?
Цей осінній час мав ще одну цікаву назву — Blótmonat. Зараз це слово перекладають як «місяць святкових частувань та врожаю».
Логіка у селян була дуже простою та практичною. Увесь урожай — соковиті яблука, смачні овочі та золоте зерно — вже зібрали у великі дерев'яні комори. Наставали холоди, і трава на пасовищах зникала. Селяни знали, що прогодувати взимку велику кількість свійських тварин у хлівах буде важко. Тому вони робили важливий вибір: залишали найсильніших корів, овечок та кіз, щоб навесні у них з'явилися малюки, а решту тварин використовували для приготування великих святкових страв.
Для людей це був час великої подяки природі. Вони влаштовували великі, галасливі бенкети, де на столах було багато смачного м'яса, хліба та солодких напоїв. Вони вірили, що ділячись їжею одне з одним і залишаючи найкращі шматочки як подарунки для добрих духів землі, вони роблять так, щоб наступний рік теж був ситим та щасливим. Це було велике свято врожаю, коли ніхто не залишався голодним.
Головна таємниця язичників: Маніфест світла
Найголовніша причина, чому давні германці виходили на вулицю цими листопадами вечорами — це боротьба з темрявою. Вони дуже боялися, що якщо сонце світить усе менше, то світло може згаснути назовсім. І люди придумали дивовижний ритуал. Вони вирішили створити свої власні, маленькі «сонця» на землі.
На найвищих пагорбах та скошених полях вони розводили грандіозні, красиві ритуальні багаття. Ці вогні палали до самого неба, розганяючи осінні сутінки. Люди вірили, що це велике полум'я — це їхня допомога небу, знак підтримки для сонечка, щоб воно не боялося зимової темряви. Одночасно цей яскравий вогонь служив надійним щитом для їхніх домівок від зимових холодів та грізного бога Одина, який, за казками, у цей час проносився небом на своєму чарівному восьминогому коні.
Щоб захистити свої хатини, люди робили дуже красиві речі:
* Вони підпалювали довгі сухі гілки, обгортали їх березовою корою і створювали перші смолоскипи. З цими яскравими факелами вони обходили свої садочки, малюючи вогняні кола в повітрі.
* Всередині будинків вони запалювали маленькі глиняні мисочки-каганці зі світильним гнотом, які дарували затишне світло.
Ці великі та маленькі вогні були головним маніфестом надії. Вони доводили: попри те, що на вулиці стає темно, холодно, а з дерев злітає останнє листя, життя продовжується. Світло все одно живе всередині людських осель та в їхніх добрих серцях. Саме ця чудова ідея давніх язичників — не боятися темряви, а запалювати вогонь — через багато століть перетворилася на наше улюблене і затишне свято паперових ліхтариків.