Франція нас не переживе

Марія

Я зрозуміла одну дуже важливу річ. Коли Артем Вишневський опиняється в іншій країні — ця країна починає нервувати, бо він не вміє поводитися тихо.

Ми стояли на маленькій площі в старій частині Ліона, і я дивилася на нього з підозрою.

— Що? — запитав він.

— Ти виглядаєш занадто щасливим, - сказала я.

— Бо я у Франції.

— Ні, - я примружилася. - Ти щось задумав.

Артем усміхнувся.

— Я завжди щось задумую.

— Це мене і лякає.

Він раптом узяв мене за руку і сказав:

— Сьогодні я хочу побачити твоє життя тут.

— Моє життя?

— Так.

— Ти впевнений в цьому? - спитала я.

— А що? Звучить небезпечно?

Я тихо сказала:

— Дуже.

Артем

Мені подобалося дивитися, як Марія тут живе. Вона виглядала зовсім інакше. Більш впевненою в собі та щасливішою. І, чесно кажучи, трохи небезпечною.

— Спочатку кава, — сказала вона.

— Я підтримую будь-який план, де є кава, - погодився я з нею.

— Тут є одне місце.

— Маленьке?

— Дуже.

— Французьке?

— Дуже французьке.

Я усміхнувся.

— Ідеально.

Марія

Через десять хвилин ми вже сиділи в маленькій кав’ярні на вузькій вулиці. Артем розглядав меню так, ніби це була карта скарбів.

— Що означає це слово? - запитав у мене він.

— Круасан.

— Я знаю круасан, - усміхнувся Артем.

— Добре.

— А це?

— Pain au chocolat.

Він спробував повторити.

— Пен… о… шоколат?

Я засміялася.

— Майже.

— Французька мова — це змова.

— Проти туристів?

— Саме так.

Артем

Коли нам принесли каву, я зрозумів, що це найкращий ранок за довгий час. Марія сиділа навпроти мене  і сміялася.

— Що? — запитав я.

— Ти виглядаєш щасливим.

— Бо я щасливий.

— Це через те, що ти приїхав у Францію?

Я похитав головою і відповів Марії:

— Це через тебе.

Вона раптом замовкла і трохи почервоніла.

— Ти іноді говориш занадто красиво, - сказала Марія.

— Я стараюся.

Марія

Після кави я вирішила прогулятись з Артемом по місту. І це була моя перша помилка. Бо через двадцять хвилин стало зрозуміло: Артем поводиться як дитина у парку атракціонів.

— Дивись! — сказав він.

— Що?

— Там вуличний музикант!

— Це нормально.

— Але він грає на акордеоні!

— Це Франція.

— Я люблю цю країну.

Артем

Ми йшли вузькими вуличками, сміялися і говорили про всякі дурниці. І в якийсь момент я зрозумів… Я хочу запам’ятати цей день.

Марія раптом зупинилася.

— Куди далі? - запитала вона.

— Ти гід, - відповів я.

— Добре.

Вона хитро усміхнулася і сказала: 

— Тоді буде пригода.

— Я люблю пригоди.

— Ти ще не знаєш, що це.

Марія

Через десять хвилин ми стояли перед маленьким ринком.

— Сири, — сказала я.

Артем подивився на прилавки.

— Дуже багато сирів, - сказав він.

— Це Франція.

— Я починаю підозрювати.

Продавець щось сказав французькою. Артем завмер.

— Що він сказав?

— Запитав, чи хочеш спробувати.

— Це безпечно?

— Не знаю.

Він обережно взяв маленький шматочок і поклав у рот. Кілька секунд мовчання.

— Ну? — запитала я.

Він серйозно сказав:

— Це найкращий сир у моєму житті.

Артем

Ми сиділи на сходах біля набережної і їли багет. Я дивився на Марію.

— Що? - запитала вона.

— Нічого.

— Ти дивишся так, ніби про щось думаєш.

— Думаю.

— Про що?

Я зробив паузу.

— Я радий, що ти тоді пробачила мене.

Марія тихо сказала:

— Я теж.

Потім вона усміхнулася.

— Бо інакше ти б не їв французький сир.

— І це була б трагедія.

Марія

Вечір повільно опускався на місто. Ліхтарі відбивалися у воді, люди прогулювалися набережною, а музика доносилася з маленьких барів. Я подивилася на Артема.

— Ну що ж, мажоре.

— Так?

— Франція вижила після першого дня з тобою.

Він усміхнувся.

— Це тільки початок.

І я чомусь була абсолютно впевнена… що він має рацію.