Частина 3. « Знову на кокосовому молоці з сиропом»

Звільнення з роботи, де він пів року щодня варив каву, несподівано перетворилося для Тимофія на смертельну нудьгу. Весь вечір хлопець дивився в одну точку на стелі та намагався зрозуміти, де його життя звернуло не у той бік. Чому він замість звичних розваг зараз просто не може піднятися з ліжка, а думки час від часу звертають до дивної рудої дівчини з синдромом Аспергера?

І коли йому пише Карина, одногрупниця, з пропозицією покататися на ковзанках, він погоджується. Спочатку, звісно, руки тягнуться написати, що він не хоче. Але Тим сам себе ловить на думці, що так не можна. Якщо Соломія не йде з ним на контакт — а він кілька тижнів все робив для того, то не варто її мучити. Треба повертатися до свого зручного та зрозумілого життя. До того, де він міг собі ні в чому не відмовляти та жити в задоволення.

Скоро на нього чекає нудна робота в державних установах. Хоча б зараз треба не пропустити новорічні свята. Тим сподівається, що хоч це зможе розмалювати кілька його чорно-білих полотен буденності в яскраві кольори.

З Кариною хлопець домовляється зустрітися на центральній площі. І хоча Тимофій здогадується, що одногрупниця до нього нерівно дихає, все одно погоджується на зустріч.

Так, може, користується її почуттями. Так, може це занадто схоже на поведінку нарцисичну. Але ось він такий, Тимофій Сергійович Добровольський. Трішки егоїстичний, але з щирою душею. Ніколи не приховує своїх справжніх мотивів.

Хлопець приходить на ковзанку своєчасно. Навіть всередині трішки гріє відчуття, що сьогодні щось зміниться. Проте думку, що у нього з Кариною може закрутитися роман він не пестить. Щось інше має змінитися.

Чекає дівчину недовго. Вони йдуть одразу на ковзанку, де вже зібралася купа людей. Місто з мільйоном мешканців ніколи не буде пусте під час новорічних свят.

З Кариною йому нормально — не дуже весело, але нормально. Час від часу Тимофій ловить себе на думці, що йому слід бути десь в іншому місці. Серед купи радісних та веселих людей йому нудно. Навіть роздумує зателефонувати Кирилу та позвати їх з Сашею теж на площу.

— Як ти збираєшся Новий рік зустрічати? — до нього під'їжджає Карина, яка тільки-но на середині ковзанки показували непогані фігури. Принаймні класичні ліхтарики вона робила на тверду п’ятірку.

— Думаю, що просто візьму трішки рому та буду дивитися «Один вдома» на ноуті.

Карина робить великі очі та пропонує відсвяткувати з нею. Від цього Тимофій відмовляється. Якщо йому на ковзанці вже через пів години набридло, проводить свято з одногрупницею він точно не буде. Не настільки ж він любить себе обманювати. Навіть, якщо зараз він покличе Кирила з Сашею, нічого не зміниться. Годі брехати.

Після того, як сеанс закінчується, вони з Кариною йдуть рядками ярмарки.

— Хочеш кави?

— Так, не проти, — погоджується дівчина. Помітно, що вона вже замерзла на грудневому холоді.

— Тоді почекай, я зараз принесу, — киває головою на найближчу крамничку серед рівнесеньких магазинчиків з дерева.

Тимофій замовляє два капучино, чекає на їхнє приготування. Оглядає вулицю та не може повірити очам. Сама Соломія. Тут, поруч. На ковзанці та новорічній ялинці. Її яскраве волосся вибивається з-під молочної пухнастої шапки. А зелені очі — навіть за кілька метрів від неї видно колір — точно зараз кишать злістю.

Тим відвертається, говорячи собі, що то не його справа. Забирає два напої, йде до Карини, чергове їй посміхається і… прощається. Бачить, що дівчина розгублена. Але зараз йому набагато важливіше піти до Солі. Дізнатися, чого вона злиться. А, може, ще й допомогти. В останнє киває Карині та просить на нього не ображатися.

Соломія вже відійшла від того місця, де він її помітив. Але завдяки кольору її пасом відшукати потрібну людину серед натовпу неважко. Дівчина стоїть ближче до ялинки, набирає щось на телефоні.

— Привіт, — розтягує губи в щирій усмішці. Він в курсі, що Соля може не розрізняти емоції. Але не усміхатися їй взагалі — теж неправильно.

— П-привіт, а ти що?.. — змахує рукою, начебто, питаючи, що він тут робить.

— Гуляв. А ти?

— Мала провести сестрі екскурсію містом на прохання бабусі. Але вона не прийшла. 

— Бабуся?

— Сестра! 

— Оу, тож у тебе нарешті нема планів? Може, проведеш екскурсію мені?

— Ти зараз знову жартуєш? — примружує очі, трішки закинувши голову догори. Все ж Тимофій був трішки вищим за неї.

— Цього разу я абсолютно серйозний. Тож що, очікувати мені на екскурсію?

Соля озирається по боках. Наче намагається зрозуміти, чи не розіграш це. А Тим бере її за руку вище ліктя та без заперечень тягне у бік від гучної площі. Поки доля йому підморгує та на щось натякає, треба брати все під свій контроль.

— А ким ти працюєш? Завжди така сурова ходиш на роботі.

— Я фахівець з промислової інженерії.

— Оу, звучить дуже серйозно. А що це?

— Ну як пояснити? Я використовую комп’ютерну симуляцію дискретних подій, щоб зменшувати навантаження при збільшенні якості. Оптимізуємо, економимо, покращуємо.