Частина 2. «Чекатиму, коли у тебе не буде планів»

— І що це було? — Кирило сідає  за кермо, заводить машину та чекає на відповідь від друга. — Мене Сашка зараз з’їсть разом з усім, що можна та не можна.

— У тебе Сашка не дуже схожа так-то на людожерку й канібалку, — бурмоче собі під ніс Тимофій, пристібаючи ремінь безпеки. Друг занадто прискіпливий у таких питаннях — він і пів метра не проїде, якщо хтось не пристебнеться.

— І я все ж поставив питання.

— У тебе з твоєю Сашкою все гаразд. Тепер дай мені налагодити стосунки.

— Виходячи з усього, що я побачив, у тебе краще вийде побудувати стосунки з тіткою Розою.

— Та йди ти до біса. Просто… треба розговорити Соломію.

— Тільки-но мене не втягуй у це, будь ласка. У мене часу в обмаль.

— Та дійсно, а то твоя овочева ятка не протримається без власника.

— Трясця. Нормальний у мене магазин. Це скринькою було три роки тому, зараз це величезний маркет.

— Угу.

— То що ти думаєш стосовно цієї Солі?

— Мені треба подумати. А потім намагатимуся заговорити з нею в кав’ярні, — Тимофій роздумує вголос, навіть позабувши про друга. — А якщо взяти більше робочих змін вдень?..

— Е, стій, Ромео. Зараз, будь ласка, пригадай, що у тебе диплом на носу та захист.

— Боже, та пам’ятаю я за той диплом. Він мені…

— Тобі. А ще твоєму батькові. Ти вчився на магістратурі два роки для того, щоб тупо забити на це в кінці? Ти ж хотів довести батькам, так дороби справу!

— Гаразд, вмовив, — знову собі під ніс, — розумник, бляха.

***

Тимофій робить зранку вже десяту каву, а Соломія досі не прийшла. Так, зазвичай вона заходить або рано, або вже в обід. Рано вона не зайшла. Значить, чекати її варто вже за кілька годин. Бариста не даремно проводив вечір суботи та всю неділю — вивчав. Вивчав все, що стосується Аспергера.

Це його не налякало. Але було б краще одразу дізнатися, які саме симптоми та прояви є у Соломії. Він помітив нерозуміння жартів та дотримання графіку. І, можливо, інтровертність. Тепер би дізнатися, хто викликав у неї такий стан — він чи Кирило. Якщо останній, то нема питань. З часом Соля може звикнути до його друга. Якщо сам Тимофій став причиною мовчазності дівчини, проблем виникає багато.

Дивно, що хлопець взагалі будує такі довгострокові плани. Зазвичай він і плани — це речі, які й поруч ніколи не стояли. Вступив до університету він більше випадково. Чи то дійсно поріг знизили на іспити, чи то батько поклопотався.

Навчався… ну не погано, але не з цікавістю. Більше Тиму подобалося працювати на контрастах. І викликати незадоволення батька. Деструктивна поведінка — однозначно. Йому це подобалося — трішки. Тимофій грався зі своїм життям переважно та не будував планів. Навіть у кав’ярню пішов працювати рандомно, аби у батька трішки б змінити його незворушне обличчя на гримасу агресії. 

А тут дивна руда дівчинка, що привернула його увагу зеленими очима. І тепер?.. Тепер це розвага чи ні? Тимофій і сам відповіді не знав. Але ж було цікаво. За весь час, поки він очікував Соломію, перетер посуд та двічі помив кавоварку. Відвідувачів у цей час мало.

Вирішив не марнувати день. Почитав декілька статей на тему його дипломної роботи. Тим і дупля не відстрілював, що таке пакт Сунт Серванда. Все ж треба було б замовити магістерську роботу й не мучитися через власну принциповість.

Момент, коли прийде Соломія, він не відчув. Але одразу ж підняв голову від телефону з науковою маячнею, коли двері відчинили. Руда гостя цього разу була такою ж зібраною та серйозною, як завжди. Тимофій люб’язно усміхнувся найщирішим виразом, який був у його дипломатичному арсеналі. Навчання на міжнародних відносинах все ж на нього вплинуло.

— Привіт, — випереджаючи її слова, — все як завжди? Великий лате на кокосовому молоці з карамельним сиропом?

— Так, — Соля просто киває головою, а на обличчі на долю секунди набігає розгубленість. Може, не очікувала, що бариста з кав’ярні буде пам’ятати її замовлення.

— А ти б не хотіла спробувати щось інше? — питає її, поки шукає молоко. — Чи полюбляєш виключно таку каву?

— Я не п’ю каву, а це — моєму керівникові.

— Ти не п’єш каву? Чи не хочеш за кошти закладу? — Тимофій повертається до дівчини та оголює зуби, сподіваючись на чудотворну дію ямочки на щоці. Здається, на дівчат вона справляє враження. Цікаво, скільки років Соломії? Чи вона вже вийшла з віку, коли її можна зацікавити ямочкою?

— Дякую, не цього разу. У мене сплата картою.

— Солю, а які у тебе плани на вечір? Може, прогуляємося? Сьогодні вдень обіцяли снігопад, тож увечері буде красиво.

— Дякую, у мене є плани, — не менш ввічливо усміхається у відповідь. Тиму хочеться вилаятися. Не на неї. На ситуацію. На власну неспроможність зацікавити дівчину.

— Добре. Тоді я чекатиму, коли у тебе не буде планів.

***

Тимофій майже кожного дня не покидав спроби розговорити Соломію. Коли руда уходила від нього, сам собі усміхався, що вона сприймає його за маніяка. Навіть почав думати над тим, щоб поспілкуватися з Розою Іммануїлівною. Може, жінка хоч чимось допоможе йому. Надасть пораду, як розговорити її онуку чи заслужити від неї хоча б зацікавлений погляд.