23. Вибір

Богдан, блін! Скільки разів на день я думала це, порахувати просто неможливо. Він засів у моїх думках ще сильніше, ніж пів року тому!

Почати з того, що я приїхала додому і всю ніч не спала. Добре, не так. Я заснула, коли випила з пів пляшки мартіні. Тоді заснулося непогано, загалом. А от до того я тільки й ворочалася у ліжку, згадуючи нашу розмову. І сварку, і бійку, і те, що було далі, і ще одну сварку. Кожен момент. І заразом ще і події піврічної давності. Хороші й погані. Але більше хороші. 

По факту погані були обставини, які йшли чорною ниткою крізь усе. А якщо і були якісь події, то скоріше хороші. Крім сварок. Які починала я. Бо обставини, вони такі обставини… не терплю я неволі ніяк. А Богдан мені в перший же день робив сніданок і масажував шию. Знову ти. Богдан, блін! Думай про щось інше.

Про що? Новини? Лазити по форуму — це нарватися на згадки про Бога, мене або нас разом. Дивитися щось? Привіт, згадки наших переглядів фільмів тут як тут. Богдан, блін! 

Так я помаялася, а тоді таки пішла спати. Але фіг же заснеш! У ліжку я залишилася навпроти своїх думок, від яких ковдрою не прикриєшся. А разом за думками пішли й спогади… цілі картинки або навіть сценки. Ти будеш стогнати моє ім’я. Поцілунок у шию і я вигинаюся. Богдан, блін! А як приємно було заснути та прокинутися поряд з ним… коли обіймає рукою і погладжує по плечу чи по боку. Богдан, блін, все, я не можу, дай заснути! От тоді я і пішла за мартіні, хоча алкоголь зовсім не любила.

Наступний день почався десь так само. І оскільки більшість занять закінчувалися однаково (згадками Богдана, чорт би його побрав!), я сіла читати конспекти на льотку. Але з цим у мене сильно асоціювався Марк, а за ним виплили слова Богдана про приятеля і сам Богдан. Богдан, блін! 

Тоді спробувала потренуватися і це навіть допомогло на деякий час, але ненадовго. Коментарі Богдана намалювалися тут як тут. А нові прийоми пробувала вивчити? Який у нього прес і як офігезно виглядає спина, коли стоїть на руках… Чорт. Згинь.

Я гуляла містом, потім грала на автоматах та ганяла на картингу. Це справді дало якусь паузу, бо ці враження були новими, «чистими». Але цікаво, що б він сказав. Ганяла я класно. Чи він би зі своїми правами перегнав мене чи ні? Я б зробила все, щоб ні… 

А вдома думки повернулися і відганяти їх було вже нічим. Я завжди буду радий тебе бачити. Симпатична дівчина. Я хочу тебе. Та я думав про тебе постійно! І я про тебе думаю постійно… хто б мені з цим допоміг. А ще півпляшки мартіні змогли.

На четверту ніч я буквально завила. Він бісив мене. Він злив мене. І водночас вже було ні за що, бо він відпустив мене. Справді відпустив. Я вільна. Можу вернутися, а можу не вернутися. Я хочу? Ще і як! Я хочу його. Кілька спогадів і все всередині буквально стискалося, а серце билося швидше. 

І я хотіла бачити його усмішку. І знати, як би він прокоментував якісь ситуації або новини. І навіть чути це «мала». Понад усе я хотіла піти до нього і мене аж ламало. Розривало між цим всім і думкою, що це Бог. І може він справді відпустив мене, але те, що він зробив раніше… чи могла я просто це забути або пробачити?

Не знаю. Але на ранок я сиділа на підвіконні, дивилася у вікно і вперше за ці дні відчувала спокій.

Почулися кроки, а я усміхалася, намагаючися передбачити його коментарі. І засікаючи час.

Спустився сходами. Кілька кроків, зайшов на кухню… він навіть ще перший крок не зробив, як помітив мене і вже за секунду притискав руку мого до горла. Вона навіть ледь не стиснулася, але як побачив, що це я, пальці зупинилися.

От як, немає у нього коментарів. Насмішкуватих. Руку опустив, мовчки дивився на мене. Уважно. А в очах тепло.

— Я казала, що твоя охоронка — фігня на двох кабелях? — сказала неголосно, дивлячись йому в очі.

— Разів з мільйон.

І він так само. А у погляді очікування. І змушувати довго чекати я не стала — потягнулася до нього, поцілувала, обійняла руками за плечі. Богдан відповів відразу і все стало на свої місця.

***

Ми лежали, як завжди. Моя голова у нього на плечі, рука на грудях, а він обіймає. Чорт, як же добре…

— Мала, — неголосно гукнув він.

— Мммм?

— Ти надовго? — через паузу.

— Не знаю, — чесно відповіла я.

— Лишайся.

Я повернула голову, щоб бачити його обличчя. А хлопець повторив:

— Без тебе тут сумно. Лишайся.

— Наскільки?

— Як вийде, — теж чесно відповів він, — але ми вже жили разом кілька місяців, так що посваритися через колір тарілок чи брудні шкарпетки нам не світить.

— Це не те… ти не займався нічим. І у мене справ не було.

— Уяви, якщо ми при цьому одне одного не прибили, то коли будемо зайняті чимось ще то тим паче.

Я тихо розсміялася, а він поцілував у маківку і повторив:

— Лишайся.

— Добре, — видихнула тихо, — тільки за речами треба з’їздити.

— Якими речами, Дашко? — фиркнув, — тобі що мало двадцяти однієї футболки й п’ятнадцяти майок?

— Хто з нас дівчина, що ти про одяг думаєш? — я теж фиркнула, — за конспектами по льотці, переважно.

— Нащо тобі пілотське?

— Просто. Прикольно ж.

— Мабуть… покатаєш мене?

— Як отримаю. Мені до цього ще далеко.

— Права б отримала для початку, — пробурмотів незадоволено.

— Нащо? Там нічого цікавого. Мені й так нормально.

— Нормально їй… їздить з якимось хмирем і нормально їй.

— Та відстань ти від Марка, — ліниво протягнула я.

— Що між вами?

— Нічого, він просто друг.

— Ще б він так думав.

— Богдане, я тебе зараз стукну.

— Тшшш, не кип’ятись.

І хоч я насправді й не збиралася, він ласкаво накрив мою руку своєю, а другою обійняв ще міцніше і підсунув мене ближче. Обидві мої руки цим зафіксував, щоб не могла ними нічого зробити, але я на таке тільки всередині посміялася.

— У самого нікого не було чи що?