12. Нова стратегія

Щоночі я пробувала дістати кристал. Теж з обманними маневрами, інколи. Доходила аж до його дверей і йшла назад. Ходила шуміла у ванній. Або доволі голосно спускалася сходами. Або не голосно, а просто спускалася. На кілька днів тільки так і робила, ходила собі поверхом і будинком. Сподівалася так приспати його пильність.

Я була впевнена, що він прокидається. З таким чуйним сном, як у Богдана, він не міг не прокидатися. Та нічого не відбувалося, то я у ванну сходила. Спи собі спокійно. І думай, що я відмовилася від своїх спроб, не звертай на ці звуки уваги.

Якби ж то! Коли я після кількох днів знову прокралася до нього, перекинув на ліжко як завжди зі своєю довбаною усмішкою. Не спрацювало. 

І вдень ланцюжок я смикала, звісно. Та куди там! Він шестиокий, як мінімум. І кожного разу або перехоплював мою руку і далі втикав у планшет чи якісь свої справи, або викручував все так, щоб обіймати мене і сипати своїми двозначними коментарями. 

Спершу це була його тактика, бо я ніяковіла від таких натяків, а він цим забавлявся. І може думав, що я буду робити того менше через ніяковість. Але на третій тиждень офіційно заявляю — мені все одно. Не знаю, що він вже такого має сказати, щоб мені стало ніяково або я розгубилася. У мене вже імунітет! Інколи я навіть відповідала йому в тому ж тоні. 

Хоча про свою стійкість я явно перебільшувала, бо і на третій тиждень йому вдалося знову змусити мене червоніти.

— Мала, ти такий прекрасний сон перервала, що тепер зобов’язана компенсувати це, — промуркотів хлопець на вухо.

Були ми як завжди. Він перекинув на ліжко і сам опинився зверху, руки тримав своїми. Цей шепіт на вухо аж по всьому тілу пробігся, а ще його шия з моїм ланцюжком була дуже близько. Тільки руки б звільнити… 

І чому я раніше про таке не подумала? Тільки вдень на його непристойності могла так само відповісти (інколи), а вночі чомусь одразу завмирала і змивалася з його кімнати. Та не цього разу. 

— Який? — прошепотіла я.

Богдан здивовано кліпнув, тоді вдивився в моє обличчя, примружився і трохи схилив голову на бік.

— Розказати?

Шепіт перед самим моїм обличчям. Мої широко розплющені очі ловили кожен його рух у темряві, вуста самі собою привідкрилися, а я кивнула. Кажи, сонце, кажи. 

— Про сексуальну карооку дівчину, яка прийшла до мене.

Він забрав одну руку з моєї й обережно поправив волосся навколо обличчя. Від цього я мимоволі рвучко втягнула повітря, а він опустив руку нижче, повільно повів одним пальцем від ямочки на шиї, між грудьми й все нижче по лінії. Мою другу руку вже теж відпустив, а погляд не зводив з мене і продовжував повільно вести пальцем вниз. Поверх тканини нічнушки, але чи то вона була така тонка, чи що, я відчувала цей доторк дуже гостро.

Разом з поглядом… Він дійшов до живота і я мимоволі охнула і трохи вигнулася під його пальцями. А ще зрозуміла, що все, я більше не витримаю.

Я облизнула губи, а Богдан тямуще наблизився. Його руки по сторонах від мене, а від погляду очей я аж палаю. І, не відводячи погляд від мене ні на мить, повільно нахиляється. 

Вуста знову привідкрилися, я часто дихала, а руки потягнула до нього і поклала на плечі. А він нахилився так, що ми вже ледь носами не торкалися, і зупинився. Секунда, хвилина або і ціла вічність ми дивилися одне на одного, а я навіть не знала, я хочу чогось далі чи боюся. Тоді він зробив рефлекторний ковток і прошепотів:

— Мала, ти надто мала грати у такі ігри.

Чмокнув мене в ніс, зняв мої руки зі своїх плечей та сів на ліжку збоку від мене. Чорт! Навіть не знаю, чому розчарування зараз було настільки гострим.

— Сам ти малий! — огризнулася я, теж сідаючи.

А Богдан раптом повалив мене і знову навис зверху, втиснувши мене у матрац. Я охнула, а він нахилився і зашепотів на вухо, я навіть відчувала, як рухаються його вуста.

— Ти прийшла до мене вночі в легкій піжамці. І вже не вперше. Сама тягнулася і погодилася, хоча і не прямим текстом. Але це дуже однозначна поведінка, мала, ти знаєш? І знаєш, що може бути далі?

Його рука лягла мені на живіт, і на цей раз під нічнушкою. Доторк до шкіри буквально обпік, я охнула і різко вдихнула, але він не звертав уваги й продовжував. І погладжувати мене рукою по животу, і шепотіти:

— Я б зняв з тебе цю піжамку. Дуже повільно, насолоджуючися. І ти не була б проти. Що хотіла зірвати свій кристал — зовсім би забула. Я б цілував тебе всюди, і єдине, що ти могла б робити — стогнати.

Його рука так само погладжувала, а він поцілував мене у шию, від чого я знову вигнулася і простогнала:

— Богдан!

Він залишив у спокою мою шию, підняв голову, зловив мій трохи розфокусований погляд і прошепотів:

— От саме так. Продовження хочеш почути чи тобі вистачило?

— Ні, — на силу видихнула я.

— Сподіваюся. Не готова — не починай грати, — він знову відсторонився, — а тепер геть звідси.

Ще раз повторювати мені було не потрібно. І хоча у себе у кімнаті у ліжку я була одна, але всю ніч чула цей шепіт, бачила перед очима його палаючий погляд, а десь у животі було тепло так, наче там все ще лежала його рука.