1. Зустріч

Ох ти ж йо. Це кінець. Думки проскочили у голові навіть швидше, ніж я зрозуміла, кого я бачу. І ноги понесли швидше, але це звичайна справа. Тільки так і живемо. 

Дійшло до мене, коли перестрибувала турнікет. І такого викиду адреналіну у мене в житті не було, кажу вам. Здається я у стрибку аж прискорення отримала. Якби ж тільки це допомогло… 

Від Бога не сховався і не втік ще ніхто. Він завжди отримує те, що хоче. І того, кого хоче. А зараз він захотів мене. Не дивно, мене хочуть абсолютно усі з нашого невеличкого кримінального світу. І я знала, що рано чи пізно Бог по мою душу теж прийде. Знала і боялася.

З усіх, хто коли завгодно намагався чи, я знала, планував мене зловити, по справжньому боялася я тільки уваги Бога. Інші бісили та заважали спокійно жити, не більше. І хоча я усіх знала в обличчя, тільки цього я могла помітити та впізнати навіть в капюшоні краєм ока у натовпі, а ноги понесли швидше, ніж дійшло до мозку.

Зараз йому може вистачити подивитися на когось, щоб той сам здався і зробив що хоче Бог. Навіть без умов. Були прецеденти, Гвіздь аж смакував ці новини на форумі кілька місяців тому. Журналюга недороблена! І мене не раз запитував, а що ж буде, коли Бог прийде по мою душу. В тому, що це станеться, він не сумнівався, як і тролі на форумі. Поглузувати з мене вони взагалі люблять — що не місяць, то хтось мене ловить. Або вже зі мною, коли я щоразу тікаю.

Не в одного Бога є репутація. Я ніколи не здаюся і ніхто ніколи не отримав нічого, крім витрат, коли ловив мене і намагався змусити працювати з ним. Не отримає і цього разу.

Але серце билося дуже неспокійно. А коли вже біля дверей мене за капюшон ривком відшпурнули назад — так тим паче. Я різко крутнулася і вже повільно та обережно відступала від Бога. Він теж завмер і сканував мене поглядом. Очі в очі, я навіть на секунду відвести погляд оцінити, що у нього у руках чи у кишенях, не могла.

Саме по очах можна розуміти, хто перед тобою. Чи є там невпевненість, страх, будь-яка слабкість. Немає. І страшніше інше, що це цілком виправдано. Але і далі відвести погляд неможливо, ти слідкуєш, що він збирається робити. Найменший рух очей може видати. І ще — твої очі йому також показують. Ніякого страху. До біса тебе, ти не отримаєш від мене нічого.

Здавалося, що це розтягнулося на хвилини, та насправді, я впевнена, пройшла всього мить. А тоді все прискорилося назад, ще одна мить — і він кинувся на мене. Ривок в сторону, одразу розвертаюся обличчям назад, бо ворога ніколи не можна втрачати з виду, але… вже пізно. Він стоїть на місці спокійно, вже навіть розслаблено. А у руці на ланцюжку бовтається мій кристал, магнітний замочок розстібнутий.

Коли я побачила це, запізно з’явилися відчуття. Рука потягнулася до шиї навіть не стільки перевірити, що це мій кристал, а потерти шкіру, яка від ривка ланцюжка почала горіти. Це все. Знову. Але цього разу це не якийсь середненький крадюжка, це Бог. Скільки часу мені знадобиться, щоб втекти до нормального життя?

Слів не було, ми спілкувалися одними поглядами. Його спокійний і впевнений, на який я на мить опустила очі. Заплющила, глибоко вдихнула, розплющила. Мій — впертий і покірний водночас. Ти переміг, я твоя. Зараз. Але не сподівайся отримати хоча б щось.

Бог швидким ледь помітним рухом застібнув мій кристал на шиї й кивнув головою назад на станцію. І ми пішли. Кілька людей навколо проводжали нас здивованими поглядами й один навіть рипнувся було до нас. Я їм посміхнулася і наздогнала Бога попереду, взяла його за руку. Той тямуще підлаштувався під мій крок, обійняв за талію однією рукою й усміхнувся, дивлячись на мене. Його усмішка виглядала теплою і цілком щирою, чого не можу сказати про мою.

Що б я не відчувала чи думала, спектакль для фіалок, звичайних людей, обов'язковий. Якщо ви влаштували розбирання у людному місці, звісно. Наші справи мають лишатися серед нас, такий закон цієї тісної спільноти. І може вони щось бачили, але ніхто з фіалок і близько не має запідозрити, що цей хлопець тільки що фактично зробив мене рабинею. Невеличка сварка між коханими, не переживайте, тут нічого цікавого.

Люди втратили інтерес, а я тихо пораділа, що ми з Богом плюс-мінус одного віку і дійсно можемо зійти за парочку. Хоча наші майже усі недалеко пішли, років на десять від мене максимум, думаю. Це тільки у фільмах шестидесятирічні дідулі можуть бути кримінальними авторитетами, заправляти цілими районами чи навіть регіонами. Хоча серед фіалок, може, такі і є. Не знаю. Серед наших, «діамантів», таких не може бути. Надто велика конкуренція на кристали, молодняк відбирає у першу чергу у старших. У них найлегше, як показує практика. І не шкода.

Але все одно, деколи видавати парочку вкрай складно і для вистави доводиться придумувати щось інше. Особливо коли нападали двоє чи більше… а як хлопцям вивертатися! Мені у цьому плані трохи пощастило, що я дівчина. Серед діамантиків це рідкість, то і ловлять мене одні хлопці, тому спосіб майже завжди працює. А от як хлопці з хлопцями викручуються, уявлення не маю.

Ми пройшли турнікети, Бог заплатив за обох, і навіть найбільш недовірливий чоловік розслабився та пішов далі по своїх справах. Я з полегшенням видихнула і на ескалаторі одразу ж відсторонилася від Бога. Той скосив погляд, але більше ніяк не відреагував.