Несподіваний ранок

Катруся:

Я прокинулась, коли щось гостре і маленьке пройшлося по моїй руці. Здригнулася та підскочила скидаючи з себе щось не зрозуміле. Не зрозуміле і блакитне. Стоп. Блакитне?

— Мишко? — здивувалася я, коли побачила як домовичок відлетівши до стола приземлився на лапки.

— Нарешті! Прокинулася! Катруся, ми вже приїхали! Провідниця декілька раз проходила. — слухала тваринку і гальмувато осмислювала що взагалі сталося і де я знаходжуся.

До затуманеного сном мозку не одразу дійшло, що я перебуваю в поїзді. Справді, я ж учора поїхала до сестри. У вікно ще дивилася і розмовляла з... Підскочила на місці, переводячи погляд на протилежну полицю. Порожньо.

— Він пішов хвилин п'ять тому. — зрозумівши про що я думаю підказала ласка.

Пішов отже. Без бажання, яке я йому винна. Пішов, ніби його тут і не було. Лише дві порожні чашки біля вікна нагадували про приємний вечір із попутником. Але ж вчора було так добре.

Двері, що різко відчинилися, змусили серце піти в п'яти. Різко обернулася побачила провідницю яка невдоволено дивиться на мене. Різко обернулася назад. Чи встиг сховатися домовий? Встиг. На столі нічого не було, крім чашок.

— Дівчина. Ми приїхали, прохання звільнити вагон. — бадьоро сповістила гостя і, забравши посуд зі столу, зникла в коридорі, не намагаючись зачинити двері.

— Мишко, ти де? — зазираючи під стіл і полиці покликала.

— Тут. — відгукнулися у мене у волоссі.

— А як це ти? — здивувалася діставаючи знімаючи постільну білизну і скочуючи матрац.

— Магія, Катруся. Я від тебе ховався кілька років, хоча мешкав з тобою весь цей час. — зафирчали мені на вушко.

— Лоскотно. — засміялася я й одягаючи курточку дістала валізу. — Ховайся.

Ласка послухалася, колом обплітаючи моє волосся в коло. Вийшовши з купе, я озирнулася. Тут була проведена чудова ніч у чудовій компанії. Що вже таїти Єгор мені сподобався, проте тепер це не має жодного значення. Вирішивши так – кивнула і відвернувшись попрямувала на вихід.

— Мишко, ми зараз за подарунком для сестри, тому якщо хочеш, то можеш перелізти мені в куртку. — я помалу трохи розстебнула воріт, розуміючи, що домовому напевно не зручно в скрученому стані.

— Дякую. Катруся, а ти не думаєш, що те, що приїдеш – вже подарунок? — слова домовичка потішили. Він сам казав, що спостерігав за нашим святкуванням Нового року. Тоді він має знати про наші інші традиції.

— Ми з сестрою щороку обмінюємось подарунками. Не хочу це порушувати.

Поки їхали. Мене все ж таки мене турбувало одне питання – чому Єгор мене не розбудив? Чому просто пішов? Мені здавалося ми добре провели учора час. То що тоді?

— Мишко. Що сталося вчора? Чому Єгор сьогодні просто пішов і не розбудив мене? — тихо покликала я.

— Я вже думав не спитаєш. — єхидно так прошепотіли у відповідь. — Не сталося нічого критичного. Вчора ти заснула доки чекала на нього, а він коли повернувся переклав тебе і вкрив ковдрою. Вранці він намагався тебе розбудити кілька разів, проте ти стійко не хотіла прокидатися. Коли ми під'їжджали, йому хтось подзвонив. Він розповів, що приїхав до міста і буде радий допомогти. Сказав, що зможе зустрітися десь за годину. А коли приїхали, він зібрався і з хвилину дивився на тебе, поки зітхнувши не пішов. Після я вже сам почав тебе будити. Ти міцно спиш, Катруся.

Видихнула. На нього хтось чекав. Схоже, я вчора щось не так зрозуміла або хтось із друзів звільнився і захотів провести з ним час. А може, щось сталося, якщо дух каже, що той згадував про допомогу.

— Приїхали. — сказав таксист і я виринувши із задуму простягла йому купюру.

— Стільки вистачить?

— Так, дівчино. Стривайте я здачу дам.

— Не варто. — усміхнулася я. — З наступаючим.

— І вас дівчина. Гарного вам Нового року.

— Дуже сподіваюся, що він буде добрим. — зітхнула. Мене все ж таки турбувало, що сестра не буде рада моєму приїзду. — Якщо він буде добрим – це буде дивом.

— Ну знаєте, як кажуть, у Новорічну ніч дива трапляються. — згадала, що сама вчора говорила ці слова до Єгора, а тому посміхнулася.

— Ви маєте рацію.