Третій розділ

Цей день був особливо важким. День, що розпочався такою щасливою звісткою — дітлахи королеви Блискавичні, виснажив всю династію, ніби випив соки з найповажніших магів Маріанії.

Коли на небо після тривалого денного відпочинку вийшли чарівні леді зорі в яскравому вбранні, королівське подружжя засинало в обіймах, відновлюючи сили простим почуттям кохання до людини, що знаходилася поруч. Їх одружені друзі теж цей вечір проводили в сімейному колі, насолоджуючись спільнотою одне одного. Шлюби, укладені за бажанням сердець, були благословенними на небесах і приреченими на щастя.

Ларієль повечеряла в компанії дбайливої герцогині Аллонською, а потім, прийнявши ванну, заснула, наче немовля, змучена довгою дорогою, пережитими хвилюваннями і магічною втомою. Врешті вогняний терор дався їй нелегко.

Сама ж Девлет дорогою у свої покої зустрілася з графом Ліемським. З роками їх стосунки змогли стати дружніми та довірливими. Не зважаючи на наявність у Нікомеда дружини, графині Ліемської Розелли та сина від неї, віконта Еміля, що жили в маєтку чоловіка, він тягнувся душею та серцем до своєї першої сім'ї, яку доля так несправедливо відняла в нього. Магиня води усе розуміла і пробачала чоловіку те, що ніколи не буде з нею, старанно зберігаючи між ними відстань настільки, наскільки це було можливо батькам двох дітей. Вона не бажала торкатися минулого, не хотіла зневажати Розеллу й забирати в маленького Еміля те, що насправді за законами божими, належало їй. Але нинішня тема не могла залишитися не обговореною між колишньою подружньою парою. То ж і для них цей вечір став спільним.

І лиш один Марк самотньо гуляв у саду, приділяючи свою увагу лише статуям чарівних дів, прекрасних, але кам'яних. Він мав усе, про що інші могли тільки мріяти. Люблячу сім'ю, улюблену посаду, розкіш, багатство, повагу. І Місафір, і Теодор безмежно поважали принца, любили його та дослухалися до порад, що було не дивним, зважаючи на все те минуле, яке їм довелося пережити. При дворі знали, що Марк — неофіційний третій правитель. Не зважаючи на те, що рівень його магії був низьким, вважався одним з найповажніших магів та радників, шанованим членом династії і найбільш бажаним нареченим. Його уваги прагнули всі, аристократки влаштовували справжнє полювання на його серце. Але знайшлася одна, що не брала участь у цій битві. І саме їй належали всі його симпатії. Ну, хіба не іронія долі?

Про те ніхто не відав. Він майстерно приховував свої почуття, вдаючи, що задоволений самотністю. Лиш одна людина знала все, що приховувало його серце. Але якою б всесильною була королева, не в її владі змусити когось полюбити.

Важко вдихнув, видихнув, занурив п'ятірню в волосся, зачесавши кучерявий чуб. Йому так багато хотілося розповісти, поділитися думками, передчуттями, тривогами так, як це завжди роблять Тео і Міса одне з одним, але його ніхто не слухав. Хіба що статуї та місяць у піднебессі, але з них погані порадники. Надто мовчазні.

— Ваша Високосте, — хоч ніжний дівчачий голос пролунав майже пошепки в нічній тиші, все одно здався дзвінким. Марк завмер. Він не міг сплутати її прекрасний голосочок. Навіть якби йому водночас кричали тисячі юнок, його серце одразу розпізнало б її шепіт. Може банально, але коли ми закохані, схильні до перебільшень.

«Прийшла» — застрибала душа десь у районі грудей, мов на батуті. Дурна усмішка сама собою лягла на вуста. Ну, що ти, Марку? Зберися! Тобі ж не сімнадцять!

Повернувся до дівчини, мимоволі любуючись нею в сяйві місяця. Вона була чарівною, чудовою, кращою за всіх. Каштанове пряме волосся довжиною нижче стану, сірі очі, обрамлені довгими закрученими віями, підкреслені малиновою фарбою пухкі вуста, тендітний стрункий стан, високий зріст. Не дарма славилася красою в усій Маріанії. Але не самою вродою звабила принца. Було в ній щось, що вражало його в саме серце. Горда, неприступна, вона належала лише собі, була поривчастою та вільною, неначе вітер. Чого ще можна чекати від сильної магині повітря? Ще шість років тому йому не можна було б і глянути в її сторону, але тепер корона заохочувала до союзів між різностихійниками, адже саме в таких сім'ях народжуються обдаровані діти.

— Франческа, — прокотив ім'я на язику й привітно всміхнувся. — Думав, ти не прийдеш.

— Не могла не прийти, адже отримала лист від Вашої Високості... — стримано відповіла вона. Маркіза Ніксейська була донькою одного з найбільш шанованих магів повітря, а при дворі гостювала з тієї причини, що наразі закінчувала магічну академію. За клопотанням свого батька Франческа жила не в кімнатах при навчальному закладі, а в апартаментах, що належали герцогу, коли той приїздив у палац. Однак, вона б з радістю була де завгодно, тільки б далі від принца, що невтомно присилав листівки з віршами, квіти, подарунки і кликав на побачення.

Вона ніколи не читала романтичної писанини, викидала букети та не дивилася на дорогоцінні камені, проте не могла не приходити. Нанести образу самому Марку Ліемському, улюбленому братові королеви! Їй ще жити хотілося.

— Я дуже радий, що ти тут, — всміхнувся юнак, стараючись не помічати того, що пухкі вуста навіть не намагаються розтягнутися в усмішці.

— Я можу якось послужити Вашій Високості? — пролунало питання, наче вистріл у голову.

Вільна, незалежна, поривчаста, смілива... Франческа була саме такою. Але лише не з ним. Коли залишалися наодинці, її прекрасні очі ставали скляними, наче безжиттєвими. Її вуста стискалися в тонку лінію. Горбилася, напружувалася, перетворювалася на безлику подобу самої себе, схожу на кам'яні статуї.

Невже справді не розуміла, як він пнувся зі шкіри, щоб їх спілкування було невимушеним?

— Знову ти за своє, — закотивши очі, стомлено простогнав юнак. — Скільки разів просив називати мене Марком? І всі ці поклони... Чому, Франческо? Чому ти продовжуєш тієї самої?

— Пробач... Звичка, — пояснювала вона щоразу так само.

— Якщо так і триватиме, ця звичка ніколи не мине, — добродушно зауважив віконт. — Прогуляємося?