П'ятий розділ

— Ларієль... Ларі, прокидайся. У нас повно роботи, — мелодійний лагідний голос повільно проникав у свідомість, солодкою патокою розливаючись у душі. Її ніколи так лагідно ніхто не будив. Навіть незвично. Чи буває сон у сні? Можливо, так. І її марення перебиває інше марення... Тоді, якщо це сон, можна й розплющити очі... Не насправді, звісно, а уві сні. Щоб побачити, хто й навіщо наважився тривожити її.

Зір фокусувався довго, сяйво, що лилося з великих вікон, засліплювало. Солодко позіхнула, витягнулася, немов кішка, і яскраво всміхнулася. Як же дивно прокидатися в таких хоромах! Палац у Пітьмі був іншим, холодним, позбавленим розкоші, створеним темною матерією магії повелительки і був їй підпорядкованим, як і все інше в їх сірому світі. Так, коли Менла сердилася, зі стін виростали шипи, а червоні на колір небеса затягувалися клубчастими хмарами з їдким запахом гнилі.

Ларієль вдихнула на повні груди, зловивши солодкі нотки квіткових ароматів і... парфумів. Знайомого їй. То може не сон?

Потерла очі й піднесла свій погляд, здивовано помітивши на краю свого ліжка величну герцогиню. Її світле пшеничне волосся сяяло сонячним промінням, немов було чистим золотом. Одягнена в елегантну сукню аквамаринового кольору, Девлет Аллонська не могла перевершити у красі хіба свою доньку. Але приваблювала у жінці не лише чиста янгольська краса. Було в ній, її погляді, жестах, манері говорити, щось таке, що дуже імпонувало принцесі. Можливо, теплота, якою щедро огортала Її Світлість, або її доброта, її материнська любов... Жіноче серце було настільки великим, що, певно, вона стала матір'ю не лише своїм дітям, але й усій династії, усім підданим.

— Пробач, що розбудила, — ніжно всміхнулася герцогиня, — Марк просив допомогти тобі.

— В чому допомогти? — здивувалася чорнявка. Що знову вигадав принц? Чим ще ускладнив їй життя?

— Побачиш. Вставай... Ми чекаємо на тебе в вітальні... — завжди велична й досконала, Девлет граційно піднеслася з перини і поважно вийшла зі спальні, наче пава.

Ларі сонно потерла очі й розглянулася, помітивши сонце, що зазирало в вікно. Схоже, спала вона таки більше, ніж годинку. Погляд упав на розкриту книгу, що її читала принцеса перед тим, як поринути в сон. А може й годинку... Любовний роман видався на диво захопливим. Піднеслася з ліжка, сяк-так розправивши зім'ятий поділ сукні і кинула служниці, що, здавалося, злилася з інтер'єром:

— Хто ми?

«Ми» чекали на принцесу в вітальні в особах чотирьох перших леді імперії — мати королеви, дружина принца Сигізмунда Інгред, дружина брата дружини Сигізмунда на ім'я Лонда і їх подруга леді Марель, дружина найкращого друга короля.

«Все це, звісно, добре, — подумала юнка, — але що вони всі тут роблять?». У Пітьмі покої вважалися чимось інтимним, ніхто не смів заходити без дозволу власника, але тут явно не так і їй уже час зрозуміти, що вона не в Батьківщині.

— Ларієль, проходь, — ласкаво запропонувала герцогиня, широким жестом руки дозволивши принцесі зайти в її власну вітальню. Щоправда, вона вже сумнівалася, що ця кімната була тією ж вітальнею, що кілька годин тому. Зараз від колишньої охайності не було й сліду, зате всі плоскі поверхні (у тім числі килими на підлозі) були встелені найрізноманітнішими сувоями тканин. Не абияких, а явно дуже дорогих, королівських. Певно, все ж сон.

— Ми маємо обрати для тебе на сукні, накидки й білизну... — пояснила Девлет і одразу ж приступила до справи командною фразою: — Дівчатка, почнімо.

І дівчатка почали. А краще б не починали зовсім, бо той бедлам, який вони спричинили в покоях, більше лякав, ніж радував.

— Їй личитиме кораловий і винний кольори, — обираючи дорогі шовки для враженої напіввідьмочки, Інгред залишалася вірною собі, коли вглядалася лише в червоні відтінки. — А ще марсала, гранатовий... і, гадаю, червона орхідея. У неї така бліда шкіра і темне волосся, що найкраще підкреслять зовнішність яскраві сміливі забарвлення. І краще однотонні! Не люблю строкатого!

— Принцеса не має бути твоєю подобою, прибери це все! Їй личитиме благородний пурпуровий. Фіолетово-пурпуровий — колір династії королеви Місафір, — сперечалася з нею Марель, тріпаючи шовками та оксамитами перед обличчями подруг.

— Краще щось спокійне. Наприклад, шампань... — ігноруючи дівчат, повела своєї завжди інертна та тиха Лонда. — І пропоную нефритовий та ось цей оливковий відтінки, і смарагдовий їй теж личитиме. І щось з блакитного. Скажімо, аквамарин... Бірюза, можливо...

— Здається, їй усе личить, — ніжно всміхнулася мати королеви. — Але подобатися має саме Ларієль, а не вам. Ти можеш обрати все, що бажаєш... — дозволила благородно, ніжно всміхнувшись.

Але обирати було важко, коли бажала абсолютно всього. А тим часом суперечка щодо кольорів плавно перекотилася до обговорення фасонів. Швачки обіцяли пошити від білизни й до бальних святкових убрань, а це безліч-безліч нових речей. До вечора Ларієль хотіла складати список з нових для неї термінів. Настрій був відмінним. З великою долею захоплення пригадувала ті неймовірні ескізи убрань, якими зовсім скоро поповниться її гардероб, і не могла не всміхатися. Життя в Маріанії за цих два дні здавалося незгасною веселкою. Але забувати про те, що вона повинна буде виконати, не можна й на мить.

А тому чорнявка горнутиметься до герцогині Девлет, блимаючи невинними щирими оченятами, розтоплюючи її й так гаряче серденько, й весело щебетатиме з новоспеченими подругами на різні теми, намагаючись дізнатися якомога більше про жителів палацу. Особливо того жителя, який обіцяв стежити за кожним її кроком.

— А хто така Франческа? — несподівано думки скотилися до леді в білому, яку узріти довелося дорогою в покої після численних перевірок. Чомусь навіть ім'я її дратувало, змушувало нервово сіпатися, з усіх сил стримуючи клубки чорної магії, що зривалися павутинками з пальців.

— Ти вже бачилася з нею? — здивувалася Інгред, відклавши на столик чашку з чаєм і зацікавлено поглянувши на юну гостю королеви.