Глава 12.3

Ешлі впевнено вів машину вузькою вуличкою, що вела до павільйонів студії «Коламбіа», дорогу впізнати було не складно, адже кожен другий у цьому місті щодня ходив на проби і прослуховування, намагаючись зловити свій шанс. Крім того, нюх фейрі після проведеної з Еммою ночі безпомилково виділяв флер її запаху, і цілком відчутна нитка аромату свіжості її тіла, що була облямована присмаком вербени і фіалок, вела його, немов би хтось натягнув її над запиленим асфальтом.

Вовк сам став давати Еммі вербену, яка захищала від чаклунського навіювання народу Ші, адже після того, як вартові дізналися про неї, смертна була в небезпеці – Світлі, хоч і дбали про людей, робили це своєрідно. Вони ввели заборону не тільки на їх вбивства, але і на спілкування як з рівними. Перш ніж хтось із сидів або фаріетос міг розповісти про свою сутність людині, він повинен був отримати на це дозвіл, зареєструвавши смертного як... свою домашню тварину. Згадавши про це, Ешлі заскреготів зубами. Неприємно було ще й від того, що сам він підтримав цей закон, коли його вводили майже сто років тому. Але ж тоді у нього не було Емми! Чи міг тоді Магістр Світлих навіть допустити думку, що людина, звичайна людина, позбавлена навіть краплі чарівництва, може стати центром його життя, зосередженням бажань і мрій?

Величезні літери з назвою студії спалахнули на тлі пронизливо-синього неба, і Ешлі різко крутнув кермо, щоб не врізатися у ворота. Пошарпані пальми з коричневим листям, випаленим сонцем, клумби з дрібними білими трояндами, юки з сухими стрілами, ще недавно вкритими ніжними дзвіночками – під'їзну алею облагородили, як могли.

Вовк припаркував автомобіль на стоянці і попрямував до охоронця – той нудьгуючи гортав тоненьку книжечку і позіхав.

– Вибачте, містер, чи можу я потрапити на студію, моя дівчина… – почав було Еш, але грубий голос охоронця перебив його, повідомляючи про те, що «Заборонено бродити по території». Вовк зробив ще одну спробу, намагаючись пояснити, що він шукає Емму Санді.

— Чого захотів! — розреготався охоронець. — Ось так і пущу якогось бродягу до зірки нашої студії! Знаєш, скільки таких, як ти, щодня тут тиняється? Пішов геть, поки не приїхала поліція!

Ешлі ошелешено оглянув себе — він поспіхом натягнув злегка пом'яту сорочку, а джинси його бачили кращі часи років десять тому. Дійсно, той ще кавалер. Коли він мчав сюди, до студії, йому навіть на думку не спало, що його попросту не пустять на територію. А якщо Емма налаштована позбутися його і скаже, що вони не знайомі? Що робити тоді? Застосовувати силу і лякати смертних своєю справжньою сутністю вовк не хотів, бо розумів — потім у нього буде ще більше проблем зі стражами, а з огляду на складну ситуацію з незареєстрованим… вихованцем... подумки назвавши так Емму, він відчув, що у нього звело вилиці від злості. Загалом, зв'язуватися з вартовими, а тим більше потрапляти їм на очі, не можна. Тому діяти потрібно хитрістю.

Коли Еш зрозумів, що від охоронця він нічого не доб'ється, то відійшов убік, намагаючись придумати, як проникнути на територію, не привертаючи до себе зайвої уваги. Краєм ока побачив різношерстий натовп туристів – у капелюхах від сонця, з фотоапаратами і рюкзаками, майже поголовно – в шортах-бермудах і яскравих квіткових сорочках, вони були схожі на зграйку хвилястих папужок, що щебечуть щось, не слухаючи один одного.

Уважно розглядаючи туристів, Ешлі згадав першу прогулянку з Еммою – коли вона влаштувала йому знайомство з сучасним Лос-Анджелесом, і вони відвідали не один музей і екскурсію. Точно – ця група зараз піде оглядати студію! Залишилося розчинитися в натовпі й спробувати прошмигнути разом з цими людьми. Те, що у нього не було квитка, Еш вирішив досить простим способом – непомітно витягнув його у рожевощокого товстуна прямо з руки. Коли група рушила на територію студії, товстун із розчарованим виглядом залишився біля воріт, намагаючись відшукати квиток у кишенях.

Ешлі йшов, розчинившись у натовпі туристів, і краєм вуха слухав, що розповідає екскурсовод.