12

Глава 12: Останній крок
День, коли вони вирушали до серця темного світу, нарешті настав. Анна і Даніель стояли на порозі змін, і все навколо них було готове розірватися на частини. Їхня боротьба вже тривала довго, і тепер вони знали, що залишиться лише один крок до повної перемоги або ж до загибелі. 

Ця битва була не про те, хто сильніший, а про те, хто готовий віддати більше. Тепер, коли весь клан вампірів був повалений, залишалася лише одна остання перепона — сам старий керівник, що володів останньою частиною влади. Він був таємничою і страшною фігурою, і жоден з тих, хто пережив його правління, не відчував себе в безпеці.
Анна і Даніель стояли перед його твердинею, великим замком, що здіймався над ними, як чорна гора. Тіні від його веж падали на землю, мов леза ножів. Вони знали, що цей замок був не просто фізичним бар'єром. Це була метафора старого порядку — величезний монумент, зведений на крові і обмані.
— Ми повинні зробити це, — сказала Анна, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася непохитна рішучість. — Інакше ми не зможемо змінити цей світ.
Даніель подивився на неї з такою силою, що її серце тріпотіло. В його очах було щось більше, ніж просто рішучість. Це була безмежна довіра до неї, і це допомогло їй зібрати сили.
— Я знаю, — відповів він, — але ми маємо бути готові до всього. Це не буде легко.
Вони йшли поруч, їхні кроки звучали одночасно, як єдине ціле. Кожен рух наближав їх до того, щоб змінити долю. І хоча цей шлях був темний і небезпечний, вони знали, що разом вони зможуть усе.
Як тільки вони увійшли в замок, перед ними з’явився старий вампір. Він був схожий на статую — безжалісний і безжиттєвий, а його очі світилися червоним, мов два вогні, що дивилися на них із безодні. Він посміхнувся, і цей сміх був повний іронії та гіркоти.
— Ви прийшли до мене, — сказав він, його голос був низьким і жорстким. — Ви думаєте, що зможете змінити все? Ви ще не зрозуміли, що ви — частина цієї гри. Ви не зможете зламати цей світ. Ви ніколи не зможете.
Анна, почувши його слова, відчула, як її сила почала зростати всередині. Вона була готова. Вона дивилася в його очі, і в той момент все, чого вона боялася, зникло. Більше не було сумнівів, більше не було страху. Вона була готова до того, що мала статися.
— Ми вже змінили цей світ, — відповіла вона, її голос був твердим і спокійним. — І якщо ти не погодишся з цим, ти будеш знищений, як і всі, хто намагається нас зупинити.
Її погляд зустрів його, і, хоч він був старий і сильний, щось в ньому почало тріскати. Його впевненість почала танути, немов сніг під жарким сонцем. Вона знала, що це її момент.
Даніель, відчуваючи, що його час прийшов, ступив вперед. Його присутність була такою ж потужною, як і у Анни, і разом вони стали майже непереможними. Він підняв свою руку, і в повітрі заграли хвилі темної магії. Це була їхня остання атака. Останній крок до перемоги.
Старий вампір зробив крок назад, намагаючись зберегти свою силу, але було занадто пізно. Анна і Даніель об'єднали свої сили і направили всю свою потужність на нього. Спершу він став блідим, його очі втрачали колір, а його тіло почало розпадатися на частини.
З останнім поглядом, який він кинув на них, старий вампір розсипався в пил.
Вся темна енергія, що тримала цей світ, розсіялася, і з нею пішла і темрява, що наповнювала замок. Повітря стало легким і чистим, а сама будівля почала руйнуватися, як старі й непотрібні стіни.
Анна і Даніель стояли в центрі цього знищеного світу, і тепер вони були готові створити новий. Вони не були вже простими людьми чи вампірами. Вони були зміною, яку цей світ потребував.
— Ми це зробили, — сказала Анна, поглядаючи на руїни навколо.
— Так, тепер ми можемо почати все знову, — відповів Даніель, обіймаючи її. — Разом.
З місячним світлом, яке проникало крізь розрушені стіни, вони стояли разом. І хоча їхній шлях ще не завершився, вони знали, що тепер їхня любов і сила змінять цей світ назавжди.