Вступ.

Порт міста Роттердама у Нідерландах є найбільшим морським портом Європи та одним із найважливіших логістичних центрів світу. Він розташований у дельті річок Рейн і Маас, що забезпечує прямий доступ до внутрішніх водних шляхів Німеччини, Бельгії та Франції.

Цей вересневий ранок у порту Роттердама був досить прохолодним. Ще до сходу сонця над водою повільно піднімається сірий туман, морський бриз гнав дощові хмари, а холодне повітря проникало навіть під зимовий одяг.

Поодинокий чоловік стояв трохи осторонь, притулившись до одного з дерев’яних кнехтів, що височіли вздовж причалу. Він був вдягнений явно не по-погоді. Коротка бежева куртка з плащової тканини ледь прикривала пояс синіх джинсів, на ногах туфлі з тонкої  шкіри.  Чоловік здригнувся від холоду, підняв комір куртки, щільніше запахнувши горловину.

На нього ніхто не звертав уваги. Здавалось звичайний перехожий милується краєвидом. Він же помічав усе: затокою снували маленькі судна, величезні портові крани виглядали немов металеві скелети. Здалеку чути глухий гуркіт двигунів — вантажні судна повільно заходять у доки, а портові робітники вже починають свій день. Ось юрба хлопчаків зі сміхом та криками пробіглась повз будівлю із крамницями та рестораном, напевно прямуючи до школи. Чоловіки у робочих куртках знімають із вантажівки ящики. Поруч стоїть невеликий фургон.

На перший погляд усе здається звичайним.

Але від пильного погляду чоловіка не могли сховатися деталі, що не були на видноті.

У авто на паркуванні індійського «Tchin» ресторану сиділо четверо кремезних чоловіків, до вуха одного з них простягався майже невидимий тоненький дріт переговорного пристрою... У вікні ресторану за столиком було видно чоловіка, що читав газету, час від час кидаючи погляди поверх сторінок.

Чоловік на причалі знав, що йде поліційна операція, й його роль у цій реалізації не остання.

«Вони виходять» - пролунало у невидимому динаміку у вусі.

«Я зрозумів», - відповів чоловік біля кнехтів.

І саме в цей час на виході з ресторану з’явилися чоловіки у довгих плащах, один з яких ніс металеву валізу із наліпкою. Вони озирнулися навколо, запевнившись у безпеці, - попрямували до автівки, яку була припарковано неподалік.

«Почали», - скомандував чоловік у куртці.

І в той же час з авто на паркуванні ресторану, з робочого фургона вискочили чоловіки у цивільному. Пролунала поліційна сирена – на площу перед рестораном примчалися декілька авто із мигалками та надписами «Korps Nationale Politie», Поліціянти оточили чоловіків у плащах, викручуючи м руки, затримуючи злочинців.

В цьому гармидері, серед криків та сирен,  ніхто не помітив вагітну жінку у довгій хутряній шубі та чорних окулярах, які скривали  обличчя. Ніхто не звернув, окрім чоловіка у куртці, що стояв також осторонь та не вплутувався у затримання. Він спостерігав, від його проникливого погляду не могла сховатися будь яка дрібниця.

Жінка, захищаючи живіт руками, з переляканим обличчям прямувала вздовж стіни будинку, подалі від тих чоловіків у цивільному, поліціянтів та злочинців. Чоловік у куртці миттєво бігом перетнув площу, схопив вагітну за плечі й, струснувши жінку, почав бити її ногою у живіт

«Ой, ай, допоможіть», - благала вагітна.

Але в цей час з під довгої  шуби випав великий мішок, й миттєво «стух» живіт вагітної.  

Чоловік у курці передав жінку у руки поліціянтів. Дістав з кишені ніж з викидним лезом. «Клац!» Гостре лезо розрізало тонку тканину. Чоловік встромив палець у суміш, що була всередині мішка та спробував на кінчик язика. Гіркий присмак наркотичного зілля викликав спазм. Чоловік сплюнув й махнув рукою людині у цивільному.

Комісар поліції Нідерландів підійшов тримаючи кейс, що був у злочинців. Вони обмінялися – кейс та мішок з наркотиками й потиснули друг другу руки. Чоловік у куртці розвернувся й пішов у напрямку поліцейського катеру, що чекав на нього

Ніхто не знав його справжнього імені, але серед злочинців вже розповсюдився поголос про «Альпагера»:

«Цей тип без сумніву працює сам, виконуючи завдання якогось великого чина з поліції. Так їм зручніше можна діяти, не зважаючи на закон, без формальностей. Й цей «Альпагер» зірвав нам не одну справу. Але ж він не Зорро й на Фантомас. Він працює за гроші. Значить його можна спіймати на гачок, про який не він, ні ті, хто йому платять, не дізнаються ».

А поки його вороги вигадували можливості «спіймати на гачок», «Альпагер», перевдягнувшись у світлий плащ на приватному літаку повернувя у Париж, щоб відзвітувати керівництву поліції про виконання завдання та передати кошти, вилучені у контрабандистів. Серед цих  грошей є і його частка.

«Кофе, чарку лікеру, сигару!»

Саме так починається фільм режисера Філіппа Лабро з оригінальною назвою «L’Alpagieur». Це слово французький жаргон, який не можливо перекласти буквально. Воно означало людину, що «перехоплює», «вистежує», «ловить» інших. У кримінальному середовищі так могли називати мисливця за злочинцями — когось, хто працює поза офіційними структурами. Коли режисер показував сценарій майбутнього фільму – він мав назву ««Les animaux dans la jungle».