Глава пʼятдесят восьма:корінь і рана.

Корінь і рана
Ранок на балконі починався з ревізії. Тетяна стояла над великим вазоном алое, який колись пишався м’ясистим зеленим листям, а тепер виглядав як пам’ятник занедбаності. Більша частина рослини перетворилася на сухі, шурхотливі палки, що безжально висмоктували залишки життя з коріння.
— Годі це терпіти, — рішуче прошепотіла Тетяна.
Вона почала обривати мертве листя. Сухі стебла піддавалися з тріском, оголюючи порожнечу. Тетяна захопилася цим процесом очищення: з кожним відірваним шматком минулого їй здавалося, ніби вона скидає важкий зимовий одяг. Коли вона зупинилася, від пишного куща не залишилося майже нічого. Лише один крихітний, але живий зелений пелюсток із міцним, чіпким корінцем.
Тетяна посміхнулася. Головне — корінь живий. Вона взяла новий, чистий горщик, набрала в нього старої, перевіреної часом землі з попереднього вазону і бережно опустила туди зелену крихітку. «Тут тобі буде добре. Тут ти почнеш спочатку».
Раптом тишу балкона порушило тихе, жалібне скимлення, що доносилося знизу, з боку вхідних дверей.
Тетяна витерла руки від землі й пішла відчиняти. На порозі, притулившись до одвірка, сиділо маленьке біле цуценя. Воно було схоже на брудну кульку кульбаби. Мале підняло на жінку карі, повні сліз очі й затремтіло. Коли тетяна присіла, вона з жахом помітила на його білому хутрі кілька глибоких, гноявих ран. Вони виглядали задавненими й завдавали малюку болю при кожному русі.
Цуценя не тікало. Воно приблудилося саме сюди, наче знало: за цими дверима щойно навчилися рятувати життя.
Тетяна обережно взяла песика на руки, відчуваючи його гаряче дихання на своєму зап'ясті. Роботи попереду було багато — і з квіткою, і з цим маленьким пораненим гостем. Але, закриваючи двері, Тетяна чітко знала: все, що потребує зцілення, обов'язково розквітне знову.