Розділ 35

День Корони настав так, ніби саме сонце вирішило сьогодні сяяти лише для нас. Весь замок, від найвищих веж до кухонь Фрайпана, гудів, як розтривожений вулик. Повітря було наелектризоване очікуванням, ароматом свіжих квітів та тонким шлейфом магії, яка, здавалося, сама впліталася в прапори, що майоріли на вітрі.

Мене розбудили перші промені сонця і ціла делегація дівчат на чолі з Терезою та Настею. Мінхо виставили з кімнати ще вдосвіта — за традицією, Король не мав бачити свою Королеву до початку церемонії.

Настя була в повному захваті. Вона бігала навколо мене з келихом ігристого соку, допомагаючи кравчиням, і постійно показувала мені «лайк», щоб підбадьорити.

— Марія, ти зараз виглядаєш так, ніби зійшла з обкладинки найдорожчого фентезі-роману у світі! — вигукувала вона, подаючи шпильки для зачіски.

Моя сукня була не просто одягом — це був витвір мистецтва, створений із магічного шовку, який міг змінювати відтінок залежно від освітлення.

Основний колір — глибокий королівський фіолетовий, що переходив у ніжний бузковий до низу подолу. Тканина була розшита тисячами мікроскопічних кристалів, які при кожному кроці спалахували, наче іскри моєї власної магії.

Корсет із прозорими вставками, розшитий срібними нитками у формі сузір’їв. Довгі, невагомі рукави-крила спадали до самої підлоги, створюючи навколо мене ефірну ауру.

 П’ятиметровий шлейф, на якому сріблом були вигаптовані герби нашого нового світу та сцени нашої перемоги.

Мінхо в цей час готувався у сусідній вежі під пильним наглядом Ньюта та Томаса. Його костюм відображав сутність його магії — владної, глибокої та захисної.

Сюртук із чорного оксамиту, настільки темного, що він здавався частиною нічного неба. Плечі та манжети були прикрашені срібними щитками, на яких були викарбувані руни сили.

Замість звичайної краватки — срібна брошка у формі вовка з очима-сапфірами. Його штани були заправлені у високі шкіряні чоботи зі срібними шпорами, які тихо дзвеніли при кожному кроці, додаючи йому ще більшої величі.

Церемонія відбувалася на Великій Площі перед замком. Тисячі жителів зібралися, щоб побачити своїх правителів. У центрі стояв Албі, одягнений у золоту мантію Верховного Судді.

Коли ми з Мінхо почали йти назустріч одне одному з різних кінців площі, натовп замовк. Ми зустрілися в центрі, біля підніжжя двох тронів. Мінхо взяв мою руку, і я відчула, як через його пальці в мене перетікає впевненість.

На оксамитових подушках, які тримали Чак та Настя, лежали корони.

Моя була тонко сплетена зі світлого срібла, що нагадувало гілки дерева життя, прикрашене величезними аметистами, які пульсували фіолетовим світлом у такт моєму серцю.

А корона Мінхо була масивна з темної сталі, інкрустована чорними діамантами та оніксом, що символізували непохитну варту та захист.

Албі підняв руки до неба.

— Марі, володарка світла та іскри. Мінхо, володар тіні та щита. Чи клянетеся ви берегти цей світ, бути його серцем і його мечем?

— Клянемося! — наш голос пролунав в унісон, рознісшись далеко за межі замку.

Замість того, щоб просто надіти корони, ми мали провести Ритуал Магії. Ми взялися за руки, і я заплющила очі. Я вивільнила своє світло, а Мінхо — свої тіні. Наші сили сплелися над нашими головами, створюючи неймовірний купол із фіолетових та чорних іскор. У цьому магічному вихорі корони піднялися в повітря і самі опустилися на наші голови, скріплюючи союз магією самого світу.

— Вітайте вашого Короля та вашу Королеву! — вигукнув Албі.

Площа вибухнула таким ревом і оплесками, що, здавалося, стіни замку завібрували. Ньют і Томас салютували мечами, Галлі стояв поруч із Настею і, до речі, навіть не намагався приховати усмішку (а Настя в цей момент непомітно витирала сльози щастя).

Мінхо повернувся до мене, підняв мою руку і поцілував її перед усім народом.

— Тепер ми справді вдома, Марі, — прошепотів він так, що почула лише я. — І тепер ніщо не розлучить.

У небо злетіли сотні вогняних куль — робота Галлі та команди — забарвлюючи хмари в кольори нашого союзу. Це був початок нової ери.