Розділ 25

Більше залишатися у домі Диметрія вони не могли. Їм потрібно було як найшвидше знайти скриню і повернутися до дому. Діана була впевнена, що Володимир уже розпочав війну і вона була потрібна своїм друзям і брату. Але дівчина водночас і боялася повертатися, там у їхньому світі вони з Ліямом вороги і дівчина не хотіла бачити як хлопець стає проти неї.

Диметрій не знав де точно може знаходитися скриня, але був впевнений в тому, що для того щоб знайти скриню їм в буквальному розумінні доведеться пройти лабіринт.

Два дні проведені в особняку Диметрія були особливими. Тут був спокій, відчуття безпеки та надії. Та коли вони обоє опинилися за його дверима, відчай, страх і небезпека зайняли своє попереднє місце і перед ними знову постав темний світ зла.

Дорогу довелося вибирати навмання. Ліям припустив, що якщо тут справді є лабіринт, то вони до нього доберуться незважаючи на те, яку дорогу оберуть зараз.

Вони обоє мовчали. І Діана і Ліям розуміли що слова нічого не змінять, вони не зможуть бути разом, вони надто різні і належать різним світам.

Ліям так хотів щоб усе було по іншому. Щоб не було цієї вічної війни між добром і злом, щоб він був іншим, щоб він не закохався в Діану.

Діана ж намагалася думати лише про те, як вибратися звідси живими і допомогти брату. На Ліяма вона теж старалася не дивитися. Усе було настільки складно, що хотілося кричати від безнадії, але вона не могла. Діана воїн, її вчили не здаватися і вона не опустить рук.

• Діано! – дівчина так сильно задумалася, що не одразу почула, як її кликав Ліям.
• Що?! – занадто різко вигукнула дівчина.
• Ми його знайшли, - відповів Ліям. Хлопець бачив як їй важко, тому не ображався на її поведінку. Він розумів її почуття, адже сам відчував те ж саме.

Коли до дівчини дійшов зміст сказаного хлопцем, дівчина побачила те що навіть уявити не могла.

• Це справді лабіринт, - прошепотіла вона, уважно оглядаючи вхід до лабіринту.

Двометрові стіни плюща виглядали страхітливо, особливо коли на них падало сяйво повного місяця. Перед собою дівчина бачила суцільну територію мороку, схоже потрібно бути неймовірним щасливчиком, щоб дістатися до скрині.

• Я не сподівалася що ми знайдемо його так швидко, - вперше від коли вони покинули дім Диметрія, Діана поглянула на Ліяма.
• Схоже нам допомогли, - відповів Ліям, оглядаючись. – Поглянь у гору.

Дівчина простежила за поглядом юнака, але нічого не змогла розгледіти. Та уважно придивившись, вона побачила рух угорі.

• Що це?
• Вартові. Мабуть їм набридло шукати нас по всьому лісу, вони самі загнали нас до лабіринту, там ми будемо у пастці.
• Але ж це дурість. Вони  привели нас до місця, де ми можемо вибратися, - дівчина не одразу зрозуміла хід думок Ліяма.
• Ми не схожі на тих, хто зможе пройти це пекло. Готова? – Ліям протягнув руку Діані. Він не допустить щоб з нею щось сталося, навіть якщо доведеться пожертвувати власним життя.

Діана з впевненістю взяла його за руку. Вони виберуться з цього місця живими, обоє.

Тільки-но вони пройшли крізь арку, прохід за ними закрився. Вони і справді потрапили до пастки. Одразу ж по лабіринту пронісся дикий крик. На них знову відкрито полювання.

Перші повороти вони пройшли спокійно, ніщо не траплялося на їхньому шляху і не було жодних пасток, але обоє знали що це лише початок, далі їх чекає справжній жах.

Вийшовши із ще одного повороту, перед ними постало роздоріжжя. Вибирати довелося швидко, тому що позаду вони почули якийсь рух. Діана кинулася в найближчий поворот, Ліям побіг за нею.

• Стій! – Ліям ледь встиг відреагувати і відтягти дівчину до себе, як зі стіни плюща з’явилися щупальця лози, всипані шипами. – Нам не пройти.
• Назад теж дороги немає, - зауважили дівчина, вказуючи на те місце де був прохід. Як і арка він заріс плющем.
• Що робити будемо? – поцікавився Ліям, він ще досі стискав її у своїх обіймах.

Діана обережно виплуталася із обіймів хлопця і підійшла ближче до пастки. Їм потрібно рухатися далі поки їх ніхто не знайшов, а ця лоза явно заважала.

• Що ти задумала? – поцікавився Ліям, теж підходячи до пастки.
• Не  знаю, але тобі краще відійти, - вона так поглянула на нього, що Ліям вирішив її послухати. Її експерименти зі своєю силою у в’язниці Диметрія він ще не забув.

Діана розмірковувала що можна зробити з цією лозою і не помітила, що підійшла надто близько. Маленький гострий шип пройшовся по її щоці і дівчина скрикнула від несподіванки. Ліям моментально опинився біля неї.

• Що сталося? – стурбовано запитав він, уважно оглядаючи обличчя дівчини.
• Усе гаразд, сама винна, - заспокоїла вона його. – Не заважай.

Ліям знову відійшов назад, але в будь яку мить він був готовий кинутися їй на допомогу. Зосередившись, Діана уявила як паростки лози палають. Чітко уявивши це, вона направила руки на лозу, але натомість вогню, лозу оповила вода.

• Знову? – розчаровано застогнала дівчина. Мабуть її магічні сили більше схилялися до води.
• Ау! – почулося позаду дівчини.