Розділ 17

• Ненавиджу це місце! – розгнівано вигукнула Діана. Вона втомилася і була дуже голодна.

Вони з Ліямом пройшли уже дуже багато, весь час бачачи перед собою різні картини, одні прекрасні, інші жахливі. Це була найжахливіше місце у світі і дівчина більш за все прагнула вибратися з нього.

• Це тюрма. Що ти очікувала?- запитав Ліям, він теж уже зненавидів це місце.
• Це ти так мене втішаєш? – саркастично мовила Діана.

Дівчина дивилася на Ліяма і бачила хлопця в якого закохалася, але потім згадувала ким він є і уже не розуміла що їй робити. Він стрибнув за нею в Лабіринт, знаючи, що на нього тут  чекає, але вона не могла зрозуміти навіщо він це зробив. Часом їй здавалося що поруч з нею хлопець про якого вона мріяла, але одразу ж включався її здоровий глузд і нагадував їй що разом їм ніколи не бути.

Ліям думав практично те саме. Він кохав Діану, це він уже зрозумів, але що робити з цими почуттями не знав. З ним вона постійно буде в небезпеці, вона буде хорошою зброєю проти нього для його дядька. Ліям не міг цього допустити, якщо з нею щось станеться він ніколи себе за це не пробачить.

• Вибач, але це правда. Це місце не для таких як ти,- відповів він, посміхаючись. Це було правдою. Ця тюрма для таких як він. Діані тут не місце.
• Як я? Ти теж не заслуговуєш тут бути,- заперечила дівчина і вона в це вірила. Ліям був хорошим, незважаючи на те в якій сім’ї виріс.
• Ти не знаєш мене, - похмуро відповів Ліям і поглянув на Діану. Вона повинна знати правду ким він є насправді.
• Ну то розкажи. Ми тут надовго застрягли, так що у нас є можливість дізнатися один про одного більше,- сказала дівчина веселим тоном, але вона знала що може почути те, що їй не сподобається і навіть налякає.
• Невпевнений, що ти захочеш це почути.
• А ти спробуй.
• Ну гаразд, ти сама це хотіла почути. Коли у мене вперше проявилася сила  я злякався, не знав що відбувається, думав що я якийсь виродок. Батько зрадів, він просто світився від щастя коли я розповів йому про те, що так мене налякало. Він усе мені пояснив, розповів хто я насправді, ким є він. Я був ще маленьким щоб зрозуміти усе що він мені говорив, але я був таким щасливим що він так багато часу проводив зі мною… Загалом, моя сила росла і цього ніхто не контролював. Я робив все, що заманеться.
• Ти вбивав? – це питання мучило Діану уже дуже давно.
• Я не усвідомлював що роблю. Для мене це було правильним. Послухай, ти можеш мене осуджувати, вважати монстром, але я той ким є. Я ріс у сім’ї, де не було меж і заборон.
• Не можу повірити… Вибач, але мені треба подумати,- тихо прошепотіла Діана, вона розвернулася і просто пішла. Зараз вона не бажала його бачити.

Ліям не зупиняв її, він розумів що після його зізнання, Діані стало не пособі. Але це його минуле, хоч він цим і не пишався.

На очі Діані наверталися сльози. Дівчина так хотіла вірити що Ліям хороший, незважаючи на те, де він виріс.  Але кого вона обманювала. Такі люди як Ліям не могли бути іншими. Він принц Темряви, нічого іншого від нього і не можна було очікувати. Він виріс у світі Мороку, він жив за законами зла.

Але він був таким милим і хорошим. У його очах Діана бачила лише хороше, або просто намагалася помічати лише це. Поруч з ним вона почувалася в безпеці. Вона дуже хотіла йому довіряти, але не знала як їй тепер миритися, що на його руках кров невинних. Дівчина застрягла на роздоріжжі і не знала як їй діяти. Ліям був  потрібен їй і він намагався бути добрим.

Вона довго йшла навмання. В результаті єдиним правильним рішенням яке спало їй на думку було просто заховати свої почуття глибоко в серці, забути про них і ставитися до Ліям як до ворога, який в будь яку мить може зрадити. Діана вирішила що  єдиним правильним рішенням буде не  забувати, якій стороні він належить.

Коли Діана нарешті зупинилася, їй стало моторошно. Вона не знала де була. Ліяма не було ніде видно, і місце де вона опинилася не було схожим на те, де вона залишила хлопця. Дівчина заблудилася і уже темніло. Паніка охопила її, вона й гадки не мала що їй робити. Раптом вона почула пронизливий крик і так перелякалася, що помчала щодуху вперед. Коли вона зупинилася було темно і дівчина ледь бачила де була.

В поле зору дівчині потрапило дерево яке здалося надійним, але після кількох невдалих спроб залізти на нього, кинулась шукати інший сховок, та нічого підходящого не траплялося.  Вона знову запанікувала.

Ліям просто стояв і вдивлявся у слід дівчині. Він сподівався, що через кілька хвилин вона заспокоїться і повернеться, але її ніде не було видно. Хлопець почав хвилюватися і подався її шукати.

Темніло, а сліду Діани ніде не було. Хлопець чув крики з усіх сторін. Щось наближалася, щось дуже погане.

• Діано, де ж ти? – хлопець дуже нервував.

 Діана стояла посеред галявини і вслухалася. Хтось наближався і шум який він створював їй не подобався. Подув вітер і дівчина відчула неприємний запах, мурашки побігли по її шкірі. У темряві поруч з нею хтось був, вона відчувала важке дихання.

 Дівчині не хотілося повертатися, але позаду неї щось стояло. Монстр, який стояв позаду, не був страшним на вигляд, але яскраві червоні очі які так пильно дивилися на неї, випромінювали такий холод і небезпеку, що дівчині хотілося втекти і кричати, але вона не могла.