Розділ 3

У школі почалися екзамени. Тому Ліям мав чудову можливість проводити більше часу подальше від дядька і його друзів які посилилися в їхньому будинку. Хлопець уникав його, але коли мав можливість слідкував за дядьком, йому хотілося знати все що він робив і те, що бачив хлопець йому зовсім не подобалося. Його дядько збирав армію, у домі часто з’являлися представники рас, присягаючись йому у вірності і обіцяючи допомогу у війні. Представники зла завжди бажали війни, крові і боротьби.

  Ліям ніколи не був на стороні добра. Вседозволеність розбестила його. Але він ніколи не любив коли проливалася невинна кров, він ненавидів коли помирали люди і тим більше ніколи нікого не бажав вбивати.

   Коли він повернувся до дому, то знову побачив гостей. Їхній будинок був розташований у кінці міста, схований подалі від людських очей. На вигляд це був звичайний маєток, але підземелля під ним, було неймовірних розмірів і прихистило таких монстрів, від вигляду кожного з яких кров стигла у жилах.

 У вітальні хлопець побачив баньші, жінку, з довгим чорним, як смола волоссям, блідим обличчям, гострими іклами та довгими кігтями. Ліям терпіти не міг цю расу. Баньші були підступними та дуже скритними, вони могли приймати будь який вигляд, а їхній крик був смертельним. Довіряти їм, найбільша помилка. Баньші не найкращі союзники у війні.

 Ліям швидко прокрався у свою кімнату. Він не хотів стикатися з цією істотою та й бачити дядька він теж не бажав.

  Коли хлопець прийшов на вечерю, нікого з посторонніх не було. Його дядько уже сидів за столом.

• Нарешті ти порадував мене своєю персоною,- єхидно мовив чоловік, коли хлопець сів.
• У мене були справи. Як я бачив, вони у тебе сьогодні теж були,- холодним голосом відповів Ліям.
• Ділові переговори,- відмахнувся він.
• Баньші, не найкращі союзники,- вихопилося у юнака.
• Отже, ти здогадався,- посміхнувся дядько і пильно подивився на племінника.
• Я кмітливий,- сказав лише той.
• Тоді ти розумієш, що це найкращий вихід.
• Вихід з чого? Ти розумієш що загине багато невинних якщо почнеться війна,- гримнув хлопець.
• А відколи це тебе турбує? Лі, якщо не ми, то нас,- посміхнувся дядько і пішов геть.

 Отже, війна неминуча.  Хлопець роздратувався, він не міг цього допустити. Це перемир’я коштувало надто багато, щоб зараз отак все розвалилося.

  Ліям зірвався з місця, вирішивши погуляти підземеллям. Воно нагадувало йому ким він був і допомагало позбутися думок, які все лише ускладнювати. Юнак уже давно не бував у підземеллі, можливо тому його голову відвідували непотрібні думки.

   Кам’яні стіни освітлювалися смолоскипами. По коридорах туди-сюди ходили слуги і інші істоти. У кожній кімнаті щось відбувалося. Дехто тренувався, дехто випробував нові заклинання. Хлопець пройшов повз коридор, який вів до вампірів. Раніше хлопець часто там бував, але без Пантелеймона йому нічого там робити.

  Коридор гоблінів, хлопець проминув, навіть не оглядаючись. Цих створінь він теж терпіти не міг. Нарешті він дістався туди, де було тихо і спокійно.

  Бібліотека була майже пустою. На дворі була ніч, тому більшість «гуляла»  по-місту. Ліям любив бібліотеку, тут було стільки книг з чорної магії, стільки заклинань, він любив практикувати чорну магію, іншої він просто не знав.

• Давненько я тебе тут не бачив,-  тишу порушив холодний грубий голос.

  В бібліотеку завітав Грег, старий вампір, якому було уже більше п’ятсот років. Хоча, незважаючи на вік,  виглядав він доволі молодо. З вигляду це був високий чоловік, близько тридцяти з коротким темним волоссям і карими очима.  Ліям любив розмовляти з ним, Грег знав дуже багато про чорну магію.

• Були справи,- лише відповів хлопець.
• Вирішив вивчити щось нове?- поцікавився Грег, дістаючи з полиці якусь книгу в шкіряній оправі.
• Можливо. Що це?- вампір простягнув юнакові книгу, яку щойно дістав.
• Книга,- посміхнувся Грег. – Тут багато цікавих речей.

 Хлопець розгорнув книгу. Йому здалося, що в ній є все, від історії до заклинань. На одній із сторінок хлопець побачив пророцтва, які стосувалися війни.

• Ти ж не просто дав мені цю книгу?- поцікавився хлопець, вампір лише посміхнувся і зник.

Хлопець ще довго не лягав спати. Він читав книгу яку дав Грег, сам він би ніколи не знайшов її. Це була дуже давня книга. Магія описана тут була такою могутньою, здатною згубити багато життів. Та як Ліям не бажав бути схожим на батька, чорна магія в ньому все ж  брала верх. Хлопець уважно переглядав книгу, вивчаючи те, що було на її сторінках.

  Зранку Ліям прокинувся дуже втомленим. Майже усю ніч хлопець вивчав нові заклинання, тому коли він розплющив очі то побачив що заснув одягнений з розкритою книгою на животі. Хлопець пішов до ванни, потім перевдягнувся у чистий одяг і побіг до школи.

• Чого це ти так до школи поспішаєш?- посміхаючись запитав дядько, на якого хлопець наштовхнувся в коридорі.
• Ти ж сам хотів щоб я відвідував її, чи не так?
• Так, правильно. Але скоро тобі не доведеться до неї ходити,- загадково посміхнувся той і пішов геть.