Пролог

За вікном вирувала гроза. Град гучно відбивав ритм на даху. Гілля дерев кидало на стіни кімнати дивні тіні. Це був останній літній день. Природа готувалася до осені. Але цієї ночі все було зовсім не так, як повинно було бути. Гроза набувала все більш загрозливого вигляду,  не віщуючи нічого доброго. Небеса були розлюченими і свою злість  виливали дощем і градом.  Однак, буря ця була не зовсім звичайною і природною. Придивившись уважніше, можна було б побачити блискавиці незвичного синього забарвлення, але це була ніч і всі мирно спали з надією прокинутися  уже тихого осіннього  ранку. Ніхто й гадки не мав, що цієї ночі вирішувалася їхня доля.

    Долю цього невеличкого містечка вирішували сили, що уже  давно перетворилися на міфи. Ті, про кого люди говорили «вигадка»,  в цю мить намагалися знову встановити мир між добром і злом, зберігши при цьому в таємниці своє існування.

      На окраїні міста, туди де вже давно ніхто не ходив, знаходився покинутий замок. Люди досі дивувалися як цей, трьохсотлітній палац досі стояв, зруйнувавшись лише в кількох місцях. Якщо б його відреставрувати, можна було зробити тут що небудь, що приносило б хороший прибуток. Та старі оповідання і дивні речі які тут відбувалися, відлякували всіх інвесторів та покупців і замок таки залишався покинутим. Однак, так здавалося лише на перший погляд.

Насправді ж, в цьому місці вирувало життя, магічне життя, ретельно сховане від простих смертних.  І саме тут, в цю грозову ніч, відбувалася дуже важлива нарада.

   У великій залі зібралося чимало осіб, незвичних осіб. Якщо б звичайна людина побачила більшість із них, то  одразу ж  би налякано дременула геть. В залі перебували представники кожної раси магічного світу. Ельфи, феї, гноми, чарівники заповнили кімнату, голосно перемовляючись між собою. Тьмяне освітлення, яке надавали свічки і камін, ще більше робили цю залу моторошною, хоча жодного представника світу Темряви тут і не було.

• Тиша!- гучний, владний голос враз припинив усі розмови.

 До зали увійшли старійшини. У склад старійшин входили найстарші представники усіх кланів. Кожен з них уже більше століття головував у колі старійшин. Змінювалися лише представники чарівників. Незважаючи на їхню магічну силу, вони все ж були смертними.

   Як тільки старійшини зайняли свої  місця, в залі знову стало шумно. Усі почали завалювати старійшин запитаннями.

• Тихо!- знову закликав до тишини чоловік в золотій мантії.
• Це правда?- вигукнув гном, який до місць старійшин стояв найближче.

  Усіх присутніх цікавило лише це єдине питання. Чи правда те, що повелитель Темряви покинув цей світ, передавши всю владу своєму неповнолітньому сину.  

• Цієї ночі повелитель Темряви помер,- промовив один із старійшин, в залі почулися радісні крики.
• Але як він міг померти, він ж могутній повелитель Темряви?- почулося саркастичне запитання із задніх рядів.
• Айзек був чарівником, а отже, смертним. Незважаючи на те, якими силами він володів, йому не вдалося знайти спосіб стати безсмертним, тому його час добіг кінця,- відповів сивоволосий ельф.
• Хто ж стане його наступником?- викрикнуло кілька гномів.
• Наступним на престол повинен сісти його син Ліям.  Однак, хлопець неповнолітній і недосвідчений, тому до його повноліття правителем буде його дядько Володимир, що дуже сильно ускладнює нашу ситуацію,- тихим голосом промовила жінка-валькірія.
• Всім відомо що Володимир уже кілька років намагається розпалити війну між нами. Перемир’я, яке уклав Айзек колись давно його дратувало. А тепер у нього з’явилася можливість покласти цій угоді кінець. І я впевнений, що він нею скористається,- продовжив чарівник, на вигляд йому було близько сорока.

У залі знову запанував гамір. Кожен викрикував своє обурення, хтось вигукував прокльони на ім’я Володимира, лише ельфам вдавалося зберігати спокій, вони лише задумливо вдивлялися в обличчя старійшин.

• Війна не за горами,-  промовив чарівник, викликавши ще одну хвилю обурення. – Ми повинні бути готовими до цього.
• Але якщо розпочнеться війна, багато невинних людей загине,- вигукнув дехто з ельфів.
• Саме тому ми повинні усіма силами не допустити війти. Хоча, знаючи Володимира, людська кров все ж проллється.

Ще протягом кількох годин нарада не припинялася. Кожен пропонував свої варіанти вирішення проблеми. Більшість не вірила в те, що може розпочатися війна, адже надто сильно вони звикли до миру.

 Тим часом за вікном буря почала стихати. І коли спалахнула остання блискавка в одному із будинків прокинулася дівчина, від якої зовсім скоро залежатиме розвиток війни і ім’я переможця.