Квіткова фея

Блискавки палахкотіли так яскраво, що їхній відблиск пробивався крізь щільні штори маленької хатини квіткової феї Дзелень і заважав їй спати. Грім теж створював деякий дискомфорт, але ароматні свічки з антигромовим замовлянням приглушували його досить успішно, якби вітер не відкрив вікно і не загасив половину з них, фея напевне й досі не прокинулася б від гуркоту над самісінькою головою. Вона не злякалася, лиш роздратувалася, тому що сподівалася добре відпочити після кількох тижнів насиченої весняної праці. Втім, гроза швидко відійшла вбік, грім стих, однак спалахи блискавок прорізували темряву й обіцяли неспокійну ніч.

Дзелень мала б радіти. Вона ж так чекала цього дощу! Поливала капельками роси кожну прив'ялу травинку, збризкувала кожну тендітну квіточку, обіцяла їм, що скоро стане краще, що спека не може тривати вічно, що ось-ось вони нап'ються вдосталь і з новими силами потягнуться до сонця, і нарешті це сталося! Злива добре промочила землю, запасу вологи вистачить на кілька тижнів, тож Дзелень нарешті поніжиться у своєму м'якому ліжечку під пологом з прохолодних пелюсток.

Тільки от проблема полягала в тому, що фея почувалася виснаженою й хотіла спати не завтра чи післязавтра, а просто зараз – і не могла, бо гроза завжди навіювала їй кошмари, до того ж за умови, що взагалі дозволяла опустити повіки й задрімати хоч на короткий час.

Дзелень міцно закрила вікно й запалила нову свічку. Антистресову. Вона сумнівалася, що це спрацює (продавець не був би такий злий, якби працювало), однак чіплялася за цю ніч і хотіла переконати себе, що зробила все можливе для виправлення ситуації.

Допомагало мало, зате пахло гарно й давало достатньо світла, щоб вкотре повечеряти свіжим нектаром від «Бджолиного експресу». Нарешті Дзелень була достатньо дорослою, щоб не думати про те, як до позапланових нічних перекусів ставляться знайомі й що про це пишуть у «Квітучому віснику», тому що насправді нічого поганого в цьому не було, навіть навпаки – у феї трохи покращився настрій і їй вдалося вкластися на подушку з твердим переконанням: спрацює, сон обов'язково прийде – рано чи пізно. Якщо пізно, нектару ще залишилося на дві порції.

Інтуїція не підвела, але дечого вона не передбачила. Під ранок Дзелень справді заснула, однак її сон був зовсім не таким солодким, як обіцяла реклама «Бджолиного експресу». Ще трохи, і він перетворився б на справжнє жахіття, але, на щастя, фея вчасно це зрозуміла і постаралася прогнати геть песимістичні мотиви.

– Як же я стомилася… – пробурмотіла Дзелень, прокинувшись ближче до обіду. – Так легко викидати зі сну драконів і так важко позбутися їхнього моторошного ревіння й примарного смороду… Голова гуде, наче над моєю хатиною поставили трансформатор!

Вона потяглася, розім'ялась і вискочила надвір, щоб умитися росою.

– Який жах!

Звісно, роси не було, але не тому, що сонце давно палало над головою і висмоктало кожну незахищену краплину води. Це фею не налякало б. Засмутило б трішечки, розізлило б ледь-ледь, та й усе. Ось тільки Дзелень нетямилася від горя, бо її виплекану зелену місцину немов би насправді спопелив дракон! Усе засохло й зів'яло, покрилося пилом, розсипалося на порох, не залишилося жодної живої травинки, навіть коріння подекуди було висмикнуте з землі й біліло під палаючим сонцем.

– А мене попереджали, – прошепотіла шокована Дзелень, не вірячи власним очам. – Мені казали, що як не старайся, а толку від того не буде. З мене сміялися, коли я запевняла, що захищу свою ділянку. Називали фантазеркою… А я не вірила! Думала, мені обламують крила, та насправді…

Вона проплакала до вечора, а коли стемніло й темрява приховала сплюндровану рослинність, пообіцяла собі, що так цього не залишить, обов'язково усе виправить, зростить ще більше зелені – стійкішої, міцнішої, віковічнішої, чіпкішої, хай і не такої гарної, як попередня.

Дзелень працювала, не покладаючи рук. Насіння не хотіло проростати, земля висихала, вітри здували навіть згадку про колись родючий ґрунт… Доводилося вмовляти кожну насінинку, ловити росу, поки її не випило сонце, зганяти знедолених черв'яків, щоб розпушували землю, прикликати комах для запилення та ще й весь час дихати якимись смердючими газами, що немов навіки зависли над ділянкою. Ну і вислуховувати насмішки досвідченіших колег, як же без цього? Вони працювали не один рік і давно змирилися з пусткою.

– А таки моя правда! – Одного дня Дзелень оглянула довірену їй територію і відчула гордість за досконалу, збалансовану, привабливу і корисну роботу. – Я не лінувалася, і в мене все вийшло!

– Хто це тут балакає? – забурмотів під ногами старий кріт. – Привид якийсь, чи що? Кістляве, сонцем спечене, брудне… Мене ж не переїхало? Я ж не конаю? Яка травичка, скільки комашок, а черв'ячки як на райському полі. Ой! Травичка! Ой-йой-йой! Де тут моя купа, треба забиратися звідси, поки не пізно!

Дзелень трохи образилася, але потім подумала, що це не має сенсу. Кріт увесь час під землею, його світогляд обмежений, а страхи примітивні. Інші феї відгукнуться про старання Дзелень значно краще. Вони хоча б розуміють, чого коштувала вся ця розкіш!

У холодильнику було пусто, тому що за всіма клопотами Дзелень зовсім забула про власні потреби. Та не біда, до ранку можна потерпіти, а там замовити щось смачне і влаштуватися під листком почитати книжку. Щось легке і приємне, щоб відпочити. Можливо, ботанічний довідник? Прекрасна ідея!

В шлунку бурчало, тому фея довго не могла заснути, а коли нарешті поринула в сон, її тривоги зліпилися в одне безкінечне жахіття, і головним там стало гарчання безжального смердючого дракона.