Меланія завжди була впертою, і її не могли зупинити жодні заборони. Ба більше, здавалося, що вони ще сильніше розпалювали азарт і ставали паливом для нового прориву. А все почалося в той день, коли Меланія дізналася від матері, що її біологічний батько відмовився від неї в день її народження. Тоді вона твердо вирішила, що не довірятиме жодному чоловіку і стане сама для себе опорою.
Одразу після університету Меланія пішла працювати інженером із технічного нагляду в будівельну компанію «Monolith Group». Реальне будівництво з його брудом та грубістю зробило характер дівчини залізобетонним, і вже через п’ять років вона зайняла крісло технічного директора.
Звичайно, були сміливці, які на нарадах висміювали рішення Меланії, але коли вона декілька разів врятувала вище керівництво від майбутніх судів, жорстко зупиняючи будівництво через найменші порушення норм, її почали не просто поважати, а навіть побоюватися.
Меланія була нетерпимою до помилок, а особливо, коли їх намагалися приховати за слабкостями. Позиція безпорадної жертви викликала в неї лише презирство.
Ось і сьогодні, коли перед її столом на колінах стояв головний інженер і благав не звільняти його, Меланія не відчувала нічого, окрім огиди.
— Містере Пітерсоне, невже ви сподіваєтеся мене переконати цим? — холодним тоном запитала вона.
Меланія підвелася з крісла і підійшла ближче до сивого чоловіка в дорогому костюмі, який і далі продовжував стояти на колінах.
— Коли ви брали хабаря від ненадійного постачальника, ви на що розраховували?
— Будь ласка, не звільняйте мене! Я вимушений був так вчинити, адже ви знаєте, моя донька тяжко хвора і… — містер Пітерсон так і не встиг договорити.
— О, про доньку згадали. Як неочікувано, — зневажливо перебила його Меланія. — Я бачу тут лише одного тяжко хворого, і це ви. Навіть сивина не додала вам розуму, ви — безнадійний покидьок. Якби ми використали ті матеріали, то могло загинути багато людей, але з ким я говорю… Забирайтеся з мого кабінету негайно, поки я не викликала охорону!
Чоловік повільно підвівся з колін, його обличчя перекосило від люті.
— Ви ще пожалкуєте, що так вчинили зі мною!
— Я вже шкодую, що колись довірила вам таку відповідальну роботу! — відрізала Меланія, вказуючи йому на двері.
Покидаючи кабінет, містер Пітерсон вилаявся і з усієї сили вдарив двері ногою.
«Ось що буває, коли недооцінюєш свого супротивника», — подумала Меланія, повертаючись до робочих задач, до яких щойно додалася ще одна — пошук нового головного інженера.
Вже до вечора про скандальне звільнення знали всі: від засновників компанії до найнятих за договором прибиральниць. Більшість підтримувала рішення Меланії, але були й ті, хто називав такий крок недалекоглядним. Мовляв, чутки про її жахливий характер тепер поширяться швидко, і ніхто при здоровому глузді не захоче з нею співпрацювати.
Чутки, звичайно, ускладнювали пошук нового працівника, але це була Меланія, і її такі дрібниці не могли спинити. Розглядаючи анкети потенційних кандидатів і допиваючи третю чашку кави, вона й не помітила, як до кабінету увійшов високий чорнявий чоловік її віку.
— Адріане, що ти тут робиш у такий пізній час? — здивовано запитала вона, відкладаючи анкети вбік.
— Чутки ширяться надто швидко. Хіба тобі цього не знати? — промовив Адріан, упевнено сідаючи в крісло навпроти Меланії. — До того ж хотів побачити колишню одногрупницю. Бачу, ти анітрохи не змінилася, — засміявся він, і напруга між ними вмить спала.
— Впевнена, що не лише цікавість привела тебе сюди, — іронічно зауважила Меланія, розглядаючи колишнього одногрупника. — Ти ж працюєш у наших прямих конкурентів. Невже вирішив перейти до «Monolith Group»?
— Якщо бути до кінця чесним, то я втомився від рутини і хочу нарешті відчути задоволення від роботи зі складними й нетиповими проєктами, — відверто зізнався Адріан, зустрівши її погляд. — А ти єдина в нашій сфері, до кого варто йти з таким запитом.
— Адріане, ти ж знаєш, що зараз відкрито мені лестиш? — Меланія нахилилася трохи ближче до співрозмовника. — Твій комплімент зараховано, але посаду ти отримаєш лише тому, що мені терміново потрібно кимось замінити Пітерсона…
— Дякую за довіру, я не підведу, — серйозно відповів Адріан.
— Завтра тебе чекатимуть о дев’ятій ранку у відділі кадрів, там ти зможеш обговорити всі питання стосовно офіційного оформлення, — підсумувала Меланія, знову беручи до рук робочі анкети. — І ще одне: ніколи більше не заходь у мій кабінет без дозволу.
Тільки по завершенню зустрічі Меланія відчула, як втома заволоділа її думками та тілом. Розуміючи, що в такому стані не готова сідати за кермо, вона викликала таксі. Лише в машині вдалося розслабити напружені плечі. Перш ніж піддатися сну, Меланія дістала з сумочки маленьку музичну скриньку темно-вишневого кольору.