«Якби ж моє життя змінилося»

Під проливний дощ завжди було простіше плакати. Ось і сьогодні краплі дощу, які збігали по склу, немов повторили рух сліз на обличчі Єви. Ніхто ніколи не цікавився справжньою причиною її сліз. Навіть коли Єва була маленькою дівчинкою, її сльози радше вважалися проявом батькового характеру, аніж особистим болем. Тепер же вона подорослішала, і потрібно було навчитися контролювати свої емоції.

Сьогодні ж Єва не витримала — їй знову наснився батько, який іде від неї. Якщо чесно, то Єва ніколи не бачила обличчя свого батька: навіть уві сні він був повернутий до неї спиною, і хоч як би вона не намагалася його зупинити, сон завжди завершувався сльозами на подушці.

До кімнати постукали.

— Швидше прокидайся, бо спізнишся до університету в перший же день, — пролунав з-за дверей голос мами. — Я не хочу, щоб про мою доньку говорили, що вона безвідповідальна, як її… — вона так і не встигла договорити.

— Знаю, знаю, ти не вперше говориш, що я нагадую тобі батька, — тихо відповіла Єва, сідаючи на ліжку. — Ти це говориш настільки часто, що я вже збилася з рахунку. Здається, ти менше разів говорила, що любиш мене.

Двері різко відчинилися, і на порозі з’явилася радше розлючена пантера, а не мама.

— Ти що, надумала сперечатися зі мною? — обурено кинула вона. — Жоден чоловік не обере таке дівчисько, як ти. А якщо і зверне випадково увагу, то, дізнавшись ближче, обов’язково кине, ось побачиш!

Єва не встигла й рота відкрити, щоб видати хоча б якийсь звук, як двері зачинили, і на сходах почулися кроки, які швидко віддалялися десь углиб будинку.

Побачивши цю картину, кожен би зробив висновок, що між ними не просто натягнуті стосунки — між ними прірва, яка з кожним днем ставала дедалі глибшою.

Єва вже давно перестала використовувати слово «мама», а Клер, дивлячись на доньку, щоразу жалкувала, що колись зв’язалася з її батьком. Коли ж доводилося розмовляти, Єва все частіше зверталася до матері просто на ім'я — Клер. Так було простіше вибудувати внутрішню стіну й захиститися від щоденних дорікань жінки, яка мала б бути найближчою людиною у світі.

Спустившись до кухні, Єва побачила залишений на столі йогурт та сендвіч із сиром. Клер уже поїхала на роботу на своєму позашляховику, тож потрібно було поспішати на автобус, щоб не спізнитися. Через брак часу сніданок швидко перемістився зі столу в рюкзак.

Університет зустрів Єву похмурими, сірими від дощу стінами. Чомусь згадався фільм «Сутінки», тільки в її реальності не було вампіра, який закохався б у неї і зробив безсмертною. Натомість на ґанку стояв Адріан, який із презирством розглядав мокре вбрання дівчини.

— Ти стала ще страшнішою за літо, — замість вітання кинув він. — Що, знову забула парасольку, дурепа? Сподіваюся, мій сніданок не постраждав.

З цими словами Адріан потягнувся до рюкзака Єви, розстебнув блискавку й дістав пакунок.

— Фу, знову йогурт і сендвіч з сиром. А буде колись щось цікавіше? Я не їстиму їжу бідняків, — Адріан гидливо скривився і одним точним рухом викинув сніданок Єви у смітник.

Адріан планував ще щось сказати, але дзвоник сповістив про початок пари.

— Тобі пощастило, — засміявся Адріан і побіг усередину.

Єва не поділяла його думок. Вона чудово розуміла, що запізнилася, і, відчиняючи двері в авдиторію, подумки вже готувалася до покарання від викладача.

— Які люди нас відвідали! Невже це сама Єва? — із презирливою посмішкою зустрів її голос містера Пітерсона.

— Єво, а де твій Адам? — почулося з останніх рядів, і авдиторія вибухнула гучним сміхом.

— Припиніть! — різко обірвав студентів викладач, а тоді повернувся до дівчини: — А ти сідай швидше, поки я не передумав.

Проте, коли Єва майже наблизилася до свого місця, містер Пітерсон холодно додав:

— Після занять залишишся помити тут підлогу.

Перший день навчання був для Єви провальним: уся інформація, здавалося, обходила її голову стороною, і вона ніяк не могла зосередитися.

— Ще й підлогу мити доведеться, — пригнічено проговорила вона вголос.

— Я бачу, міс Єво, ви хочете продовжити замість мене? — раптом пролунав сухий, пронизливий голос професорки психології.

— Ні-ні, вибачте... Я більше так не буду, — розгублено відповіла Єва, опускаючи очі під пильним поглядом жінки.

Коли Єва увійшла до авдиторії містера Пітерсона, то все ж сподівалася, що він передумав, та знаряддя для прибирання свідчили про інше.

Підлога була дуже брудною — складалося враження, що це було зроблено спеціально.

«А це виснажливо», — подумала Єва, дістаючи з рюкзака маленьку музичну скриньку темно-вишневого кольору. Їй потрібно було заспокоїтися, і це була єдина річ, яка допомагала дівчині віднайти душевний спокій.

Вона повільно провела пальцями по її поверхні, перш ніж зробити перший оберт ключем. Після третього оберту авдиторію заполонили ніжні звуки колискової, і Єва почала повільно провалюватися в сон. На останніх хвилинах у голові майнула відчайдушна думка: «Якби ж моє життя змінилося...»