Розділ 9

Квітослава

Попрактикувавшись трохи з Даромиром, я повернулась додому. Не тому, що хотіла — мені треба було поговорити з бабусею. Вона розповіла не все про дідуся і я хотіла знати, чому вона приховала від мене правду.

Коли я прийшла додому, то почула, що бабуся розповідає, як пекти сливовий пиріг. Щоб не заважати запису її відео для блогу, я тихенько пробралася в свою кімнату. Перевдяглася в піжаму, вляглася на ліжко і довго прокручувала в голові, що скажу бабусі. Десь за півгодини, почувши, що вона замовчала, я зазирнула на кухню.

— Коли це ти повернулася, Квіточко? — бабуся відірвала здивований погляд від ноутбуку, на якому переглядала запис свого відео.

— Ти знімала відео, то я тобі не хотіла заважати, — я підняла рушник над тарілкою і понюхала свіженький пиріг. — Вже можна їсти?

— Можна, — бабуся закрила ноутбук і поставила на плиту чайник. — А ти знову з магами зналася?

Проходячи повз мене, бабуся принюхалася, чим викликала напад сміху. Хтось винюхує сигарети чи алкоголь, а моя бабуся винюхує магію! Сміх!

— А тобі не спадало на думку, що це мій власний запах? — хитро усміхнувшись, я подивилася на бабусю, очікуючи її реакції.

Бабуся зупинилася. Подивилася на мене уважно. В її очах миготіли лайливі вирази, але бабусенька трималася — вона в мене завжди була ввічливою, але сьогодні  їй це давалося дуже складно.

— Ба, чому ти мені збрехала про дідуся? — поки вона роздумувала, що сказати, я поставила питання, яке мучило мене ще від учора. — Він же був відьмаком. Мені Даромир сказав. Чому ти мені не сказала, що дідусь мав особливу магію?

Бабуся повільно видихнула. Дістала чашки, насипала заварки й залила кип’ятком. Розрізала пиріг і тільки тоді сіла навпроти мене і заговорила.

— Це не магія, Квіточко, це прокляття, — вона підсунула до мене тарілку з пирогом, але я не взяла — зараз вся моя увага була зосереджена на бабусі. Я хотіла нарешті дізнатися правду — чому бабуся приховувала від мене, що я з магічного роду. — Вона зруйнувала життя твого дідуся. Вона вбила твоїх батьків.

— Але чому? — я сьорбнула чай, але відразу скривилася — він був надто гарячим і обпік мені язик. — Що не так з цією магією? Вона здалася мені цікавою.

Бабуся кілька хвилин дивилася кудись повз мене, мабуть, збираючись з думками. Я не квапила її. Я бачила, що вона готова все розповісти, але їй треба зібратись, знайти правильні слова.

— Вона дійсно цікава. Але вона — прокляття для хорошої людини. Злі відьмаки прагнуть перетягнути на свій бік тих, хто може впливати на чужу магію. Твій дідусь не хотів працювати зі злом. Твій тато теж. Вони поплатилися за це життям. А я поклялася зберегти тебе. Я мріяла лиш про одне — що ти ніколи не зіткнешся з магією, вона не пробудиться в тобі і ти будеш в безпеці. Але схоже, що магію не можна приховати. Мені довго вдавалося приховувати правду від твого тата, але коли він дізнався — випадково, як і ти — то магія його швидко згубила.

Серце стиснулося. Бабуся говорила з таким болем, що сльози наверталися на очі. Але разом з цим мені було трохи образливо, що вона не вірила в мене. Невже вона дійсно думає, що я закінчу так само, як і батьки з дідусем?

— Бабусю… — почала я, але вона мене перебила.

— Послухай мене уважно, Квіточко. Твій тато вліз у магію — і його вбили разом з твоєю матір’ю. Хочеш до них? Я втомилася ховати рідних. Я не хочу, щоб і ти, моя єдина радість, загинула.

Я розуміла біль бабусі. Я його відчувала. Я теж сумувала за батьками. І за дідусем, якого навіть не знала, бо він загинув ще до мого народження.

Я підсунула стілець ближче і взяла бабусю за руки. Я хотіла, щоб вона бачила, щоб відчула — я з нею. Я нікуди не дінусь. Зі мною нічого не станеться. Вона має мені вірити.

— Я буду обережною, ба. Обіцяю. Вір мені. Але ти не маєш приховувати від мене правду. Я вже не дитина. Я можу себе захистити.

— Твій тато теж так казав…

По щоках бабусі скотилися сльозинки. Я витерла їх і обійняла її. Я не була певна, що не повторю шлях батьків, в глибині душі я боялася, що теж загину. Але я хотіла вірити, що впораюсь. І знала — в мене є підтримка. Бабуся, що буде зі мною поруч за будь-яких обставин, і Даромир, що навчить мене користуватись моєю магією і пояснить, як уникати проблем. Він же погодився мене навчати. Сказав, що допоможе розвити мої здібності. Він же не відмовиться тепер?..

Я повернулася в свою кімнату й зачинила двері. В кімнаті було тихо. Лише за вікном глухо шуміли машини, а десь у дворі гавкав собака. Звичайний день. Звичайне життя. От тільки я вже не почувалася звичайною.

Я повільно сіла на ліжко й підтягнула до себе коліна. В голові все ще звучали бабусині слова: «Це не магія, Квіточко, це прокляття». Вона говорила так, ніби магія була чимось брудним, страшним, смертельно небезпечним. В чомусь я її розуміла. Після всього, що сталося з дідусем і батьками вона не могла ставитися до магії інакше. Але я ніяк не могла поєднати її слова з тим, що бачила сама.

Магія не здавалася мені поганою.

Небезпечною — так. Страшною — іноді теж. Але не поганою. Я бачила Даромира. Бачила, як він ризикував собою, щоб спіймати злочинця. Бачила, як стримував себе, навіть коли злився. Як вперто намагався тримати дистанцію, хоча я буквально не давала йому спокою. Погані люди так себе не поводять.

Я важко зітхнула й впала на подушку. Стеля над головою була знайомою до найменших тріщинок, але сьогодні навіть кімната ніби стала чужою. Наче я повернулася додому вже іншою людиною. Ще кілька днів тому найбільшою проблемою були фотосесії, дедлайни й те, чи вистачить грошей на найнеобхідніше. А тепер я дізналася, що мій дідусь був відьмаком, в мені теж є магія, а за силу, схожу на мою, людей можуть убити.

Страшно стало тільки тепер.

Не в парку, не під час нападу. А зараз, коли я сиділа в безпечній кімнаті й мала час нормально все обдумати. Що, як бабуся має рацію? Що, як магія дійсно руйнує життя? Що, як одного дня я теж втягнуся в щось настільки небезпечне, що дороги назад уже не буде?