Частина 3

Знайшов її він там, де вперше

Побачились вони тоді.

Вона, розгублена не менше,

Сиділа тут на самоті.

Що він знайшов її радів,

Та її смуток серце краяв

До неї звик за кілька днів,

Її душею відчуває.

Він по життю терпів немало,

Втрачав він рідних і тому

Страждав коли його кидали,

Це дуже боляче йому.

На неї права він не мав,

Вона чужа, але насправді

Її мов рідну відчував,

На все заради неї ладен.

Один на одного дивились,

До неї мовчки підійшов.

«Я думав, ти вже загубилась,

Для мене то був справжній шок»

«Пробач, - я не хотіла турбувати»

«Скажи, не вистачило сили

мені те «Прощавай» сказати?»

«Ти через це за мною їхав?»

«Звичайно, ні. То де дідусь?»

Вона зітхнула і застигла,

Він важко теж зітхнув, чомусь.

«Заплакані у тебе очі.

Тобі не личить. Я казав?

Розповісти мені не хочеш

Чому ніхто тут не чекав?»

Вона тихенько, обережно

Сказала: «Руку дай мені»

Євгена подив був безмежним,

Так і застиг у стороні.

Вона прохання повторила.

«Не хочу боляче робить» -

Він відповів. Вона просила:

«Мені потрібна лише мить»

І простягнула йому руки,

Він обережно їх торкнувся,

Долоні не відчули муки,

Стиснув сильніше, посміхнувся.

Вона тихенько засміялась

«У чому річ?» - він запитав,

Із нею диво ніби сталось,

Але яке він не впізнав.

Її долоні прохолодні

ставали ніби то тепліші

і очі гарні ті бездонні

неначе стали чарівніші.

Рум’янець на щоках з’явився,

Почервоніли повні губи,

Неначе світ із неї лився,

биття відчутніше у грудях.

Цей світ, що сірим їй здавався,

Укрився барвами у мить.

З Євгена ніби починався –

Лише він міг таке зробить.

Вона його ніби уперше

побачила і здивувалась.

Ця синь очей його безмежна,

Волосся русе колихалось,

Ця посмішка, що гріє душу,

Ця сила у руках, тепло.

Він поряд з нею, гарний дуже

І ніби диво це було.

«То що тепер робити будем?»

Спитав зненацька він її

«Мені наказ був іти в люди»

«З чого почати знаєш?» «Ні»

«Це не біда, я допоможу»

«Ми повертаємось додому?»

«Так, повертаємося, схоже,

Як не втечеш від нас ти знову»

Вона всміхнулась і його

Зненацька швидко обійняла.

Торкнулась серця його, мов,

Але, авжеж, про це не знала.

Сказала «дякую» лише

І він повіз її додому.

Євген спокійний ніби вже,

життя змінилось, він готовий.

Він був готовий вже до світу,

Він буть щасливим вже готов,

Він щастя дасть і їй і дітям,

Є міцна до життя любов.

Одна людина все змінила,

одна іскра спасла буття,

у серці іскру запалила,

осяяла його життя.

І хоч ім’я її не знає,

Хоч вона дивна, таємна.

Та поки за руку тримає,

І що є вона поруч зна

Допоки сміх її він чує,

В зелено-синіх тих очах

Тепло чарівнеє  існує,

Він не згадає про печаль.