Квіти з-під попелу

РОЗДІЛ IV. Перші успіхи

Двох тенгрів, які вже були навчені ходити в каравані, долати великі відстані та слухатися погонича я взяла в оренду. За двадцять п'ять золотих саргів. Обох. Погонича мені зосватала ана Лацира. Спокійну і досвідчена Зіру. З оплатою в двадцять саргів за похід.

    Як повернемося. 

    Або ж товаром. Котрий закупимо по прибуттю на місце.

    Бо наперед платити нічим.

    Гроші виручені за продаж підвіски, усі сто двадцять золотих саргів, пішли на закупівлю товару, аренду тенгрів та шєє-ба.

    Як я в це вляпапась? 

    Елементарно, Ватсон!

    

    Тайла повернулася через п'ять днів. По обіді. Сама. Без Оллисол. Попрохала мене піти пройтися по двору, посидіти на сонечку. Я пішла. Бо в нашій кімнаті зібралися всі дукате загону тай-тум.

    Всілася на лавці під кущем білої троянди, попрохала велику чашку чаю і насолоджуючись напоєм розмірковувала, як же мені жити далі.

    Одної сотні саргів в Раалі вистачить десь на пару років скромного життя. Житло потрібно винайняти. Харчі купувати. Роботу знайти. На своє житло, хай і скромне, не вистачить. 

    Краєм вуха чула, що кошторис житла високий.

    Земля ду-у-у-уже дорога. 

    Ціна за одну соту шега землі починалася від двадцяти золотих саргів!

    Розмовляли два пани, товсті, немов вареники у макітрі. Один жалівся іншому, що мусив витратити всі заощадження з кубишки, та все ж купити сину окреме житло. 

    - В триста золотих саргів стало. Все, що склав за останні п'ять років! Бо ж весілля сина, а за тим доньки, добре таки вдарили по заощадженнях. Будинок всього дві спальні, вітальня і кухня, як моя носова хустинка. Землі, правду сказати, вісім сотих шега. За саму землю здерли сто п'ятдесят золотих! Та байдуже! Бо така клята невістка дісталася. Така чорнорота! А дівкою була тихенька. Мені та жінці годила. Та тільки но народила сина, все! Як відрізало! Мого сина ганяє, як шолудивого пса. На нас з матір'ю зовсім уваги не звертає. Постійно скандали, крики. Навіть служницю неможливо винайняти, бо вона може просто так відклепати ту по пиці. Всі сусіди скоса поглядають. - круглий пан поставив на стіл кухоль, кинув пару монет і підвівшись з-за столу, жваво покотився до своїх возів. За ним підвівся і другий.

    Ось і виходило, що кругом клин! 

    Свого будинку мені поки що не бачити.

    Треба вигадувати щось інше.

    Думки крутилися, товклися одна об одну, та нічого путнього в голову не приходило.

    Незнання реалій цього світу добряче псувало нерви.

    Чай давно скінчився, тіні стали довшими, старий сивий садівник заходився поратися біля квітників, обрізати відцвітші суцвіття, звільняти квітники від бур'янів та ганяв молодого хлопчака за водою до колодязя.

    Той носив воду, поливав оброблену ділянку і накладав товстий шар подрібненої кори поверх злитої водою землі.

    Тут мені прийшла думка, що я могла б привнести якусь дрібничку з свого минулого земного життя. Ось хоч би солодощі. Можливо той же рахат-лукум або карамельки. Треба тільки гарненько розвідати чи є вони тут. . .

    - Орта, - гукнула з порога ано Лацира, повертаючи мене до сьогодення, - зайди но до кімнати.

    В нашій кімнаті зібралися всі. Дівчата сиділи на ліжках, дукате розташувалися хто де. Хто на підвіконні, хтось просто стояв біля стіни. Тайла стояла з правої сторони від дверей так, щоб бачити все і всіх.

    - Завтра ті, хто вирішив їхати додому, поїдуть. - почала вона, лиш я вмостилася на вільному місці. - Разом з караваном тюккафе Халида, що прямує до Грантюа. За місця до Грантюа платить муніціпалія. Все інше за власний рахунок. Тих грошей, що ви отримали вам повинно вистачить. Залишаються Орта та Саййяна. Саййяна, що ти вирішила?

    - Я дочекаюсь каравану до Більвітодуку. У мене там бабуся. Туди і подамся. А поки буду на кухні допомагати. Буду мати житло, їжу та якусь копійку.

    - Добре. З тобою ясно. Орта, що вирішила ти?

    - Нічого. - відповіла чесно. - Єдине, що згадала, це те що я сирота. Куди мені податися, не уявляю. Я дуже вдячна, що ви визволили мене. Відвернули лиху долю бути чиєюсь іграшкою. - я вклонилася низько, до підлоги, і приклала руку до серця. - Дякую. І прошу поради. Бо я, як те сліпе кошеня, буду пхатися до всіх кутків не розуміючи небезпеки.

    Тай-тум замислилася. 

    - Треба поміркувати. Є в нас два дні. Почекаєш. А зараз є в мене пропозиція повечеряти разом. Згодні?

    Дівчата не погодилися. Навіть Саййяна. Вона зібрала свої речі, які встигла придбати і пішла на кухню караван ірчінє влаштовувати своє життя. Не розуміючи такого відношення до своїх визволительок, одна до одної, я спантеличено спостерігала, як дівчата розходяться по своїх кімнатах.

    Я ж вечеряла разом з дукате, тай-тум Тайлою та ано Лацирою. І взнала багато новин.

    По-перше: тай-тум уклала угоду з тюккафі Аяком СангрініЩ про супроводження караванів до Тугремону. Має бути не менш трьох караванів на рік. Угоду укладено на три роки. З правом продовження. Оплата достойна. 

   По-друге: тай-тум шукає нових дукате до загону.

    І тут у мене в голові все склалося. 

    Караван до Тугремону, підвіска з чорного кришталю і власний будинок з великою ділянкою землі. А головне, я була впевнена, що тепер я на правильному шляху.

    Через два дні загін тай-тум Тайли вирішив до місті Рісвальд, де на них чекав тюккафе Аяк Сагріні. Разом з ними на купленій шєє-ба їхала і я. Підвіска була віддана під заставу. Рівно на один рік. В мене на руках була сума в дев'яносто золотих саргів. Це без тих одинадцяти, що вже були в мене. 

    Того ж вечора, коли ми після вечері повернулися до своєї кімнати, я розповіла Тайлі усе. Ні, не те що я попаданка. А те, що я тімге Орта Каох-Ранар з Орсії . Ну, і все своє життя.

    Так, своє.

    Бо я тепер живу за двох. За себе, Олександру Олександрівну Вітер, та за Орту Каох-Ранар.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше